На обличчя вже падають тихі цілунки дощу,
Віє лагідний вітер, який розвіває волосся,
Знаю я тепер точно сама себе захищу,
В голові знов лунає безладне багатоголосся
Усі краплі струмочками вже по одежі течуть,
За собою збирають моє скаламучене щастя,
Паросточки надії від них, може, й не проростуть,
Та я дякую Богу за це життєдайне причастя
Все летять неквапливі цілунки дощу,
Потім буде веселка і зникнуть всі хмари,
Замуровані стіни тепер уже я розтрощу,
Хай оточують грізно пітьмою примари
Дощ минає, летить, віддаляється зараз увись,
На обличчі лишає красиві свої візерунки
Мине час і напевно, я знову згадаю колись,
Як збирала квапливо приємні дощу поцілунки.
