Ось ніч на дворі в кімнаті аромат вчорашньої свічі
Ну, що давай ще раз ми спробуєм разом? Відчути все...
Пустити свої душі по воді, які відпустить тяготинь,
Яка, так довгий час тримала нас разом, я хворий був тобою,
Ти не давала спокою моєму сердцю і душі, не відпускала навіть увісні.
Але пройшли ті дні і слова нас з тобою вже нема, ми ті пусті, що ходять по землі,
У пошуках матеріальної насолоди але з тобою ми не ті нам мало цього і ти це добре знаєш,
Тому проклята меланхонія пішла і для тебе вже мене нема, як і в мені тепер палає лише,
Полум'я холодне до людей тому з тобою прихильники не ординарного бо я і ти.
З тобою інші ми дивимось на світ з одного боку,
І це не дивно ми ж з тобою схожі але приорітети у житті,
У кожного змінились, для мене волі, як таке поняття вже не зрозуміле.
Для тебе правди мабуть не існує... Тому із часом ми з тобою перетворимось,
Лиш в спогад, в той дивний спогад, що зветься приорітетом для життя.
Так, що "Кохана" в останій раз скажу тобі це слово: "Люба Моя".
Давай ще раз відчуємо з тобою ту тишину що дарувало нам життя,
І ту можливість, що так чіплялась за наше із тобою неспокійнеє життя.
Ну, що давай ще раз ми спробуємо разом? Для двох воскреснути, як мертві зірки в Космосі разом..
