Він каже їй: " Все буде добре!". Вона йому вірить.
Це так, наче сонце не в небі, а сходить на шкірі.
В довірі до нього ні тіні підозри, ні міри,
Лиш ніжність і все, що за нею ввійшло під ребро.
Бо...
Між ними немає доріг - все лишилось позаду.
Коли вона стала для нього свічадом розради,
І вперше відчув перед жінкою, що безпорадний
В любові своїй, відстань збіглась умить до зеро.
Про щоб вони мовчки чи вголос не вели розмови
Очима, плечима, руками, блукаючи в слові,
Мереживом рухів у дотиках більш, ніж любові,
Відлунням луни була кожна з промовлених фраз.
Тому вона знає, що доля в колисці гойдає
Одну з найсвятіших у цілому Всесвіті таєн
Про те, що у нього на серці і в неї навзаєм...
Вона каже: "Все буде добре!". І віра - анфас.
Нам часто говорять " Все буде добре", як і ми самі, хоча я намагаюся уникати цієї фрази, бо в більшості випадків, коли її чую, сумніваюся в ній, адже сотні разів добре не було все одно... Але є люди, які вкладають в слова таку енергетику, що хочеться вірити, тому і віриш без вагання і знаєш, що так і буде, бо... Це був саме той випадок. А ще це випадок жіночого світу, який є трішки незвичним для більшості))
Трішки я тут наплутала, мабуть, але маю надію, Ви зрозумієте
Дякую ще раз, що заглядаєте в архіви! Щиро!
"Тому вона знає, що доля в колисці гойдає
Одну з найсвятіших у цілому Всесвіті таєн
Про те, що у нього на серці і в неї навзаєм..."
Дууууже гарно, Олено! Краще і не придумати, щоб написати про те, що вище неба