У житті тимчасові падіння відчуває, напевно, що кожен.
За зимою – весна, та не тішить, що це біла прийшла полоса.
Я, здається, недавно помер. Написати і слова не можу!
І ловлю себе часто на думці, що не я всі ті вірші писав.
Як же так? Де натхнення і муза? Я не маю у кого спитати.
Шлях до себе – вузенька дорога, не така очевидна тропа.
А тим часом душа висихає, замість серця – слухняний солдатик
І буденність вбиває щохвилі молодечий, вчорашній запал…
17.05.18 р.
Творча криза тривала у мене аж понад шість років.
Я музу шукала в буденності сірій, пісній,
Натхнення блукало самотньо світом широким,
І змерзле, змарніле з`явилось цієї весни.
Я, наче забула, як це - знаходити рими,
Як плести мереживо з образів, слів, порівнянь,
Наче прокинулась щойно у вирі нестримнім,
І вірші з-під пальців полинули в світ без вагань.
Вибачте, Володимире! Ви так влучно сказали, що я виплеснула те, що наболіло....
Це тільки так здається. Існування людини залежить від багатьох факторів, але людина спроможна знову піднятися і йти далі.Якщо, звичайно, вона цього хоче. Я не тільки про фізичне тіло, а й моральний стан душі.
А люди так часто самі не знають, чого хочуть. Ну або взагалі нічого не хочуть. Вже й не знаю що гірше. Певне, треба себе просто заставляти, ніхто за нас не зробить те що в нас в голові
А й справді не вистачає Ваших віршів... Давно читала, Володю!
Натхнення, Музи, а ще гарного погожого, молодечого настрою!
І, звісно, нових віршів. Чекатиму)
Ви праві. Є дні добрі і погані, і хоч буденність так часто схожа на день Сурка, навіть кілька рядків можуть все поміняти питання одне: як себе заставити?