Досвід почуттів довів мені, що розплатою буде неймовірна німота. Вона майорітиме віршем, що почнеться словом, а витече слізьми; вона болітиме фізичними спазмами, тоді хотітиметься ловити повітря пригорщами, та й руки стануть неслухняними. Осоружно мені, ще ніколи не було так. Й тоді я вдавався до юнацьких хитрощів: вмикав програвача з натужно-сумними піснями й уявляв себе ліричним героєм пісні. Таке мелодійне перенесення відволікало на кілька хвилин. Жаль лише, що внутрішня пам’ять перемолола все, тому я не міг пригадати себе заплаканого, зажуреного. Боковий зір атрофувався. Відтепер час здавався тією стрічкою, що випала з твого волосся. Червоною пружинкою вона скотилася пшеничним полем твого волосся. А той первісний ляк у твоїх очах - його я не забуду ніколи! Будь-хто з містечка захихотів би, як кокетка, а ти передчувала, що я вражу до тремору душі.
Віриш чи ні, та я не міг інакше. Ти народилася теж надщербленою. Спершу шал кохання зализував усі тріщини, згладжував їх під пеленою ночі, та світло, саме воно впало на нас тією ранньою зимою. Сніг був важчим, ніж розлука. Тобі ж на поміч, як завше прийшов Бог, а я Його так і не впускав. Хочу, щоб ти була єдиним Словом у моєму океані.
У тебе ж на все не твоя воля.
