Серце більше не сміється,
Серце плачеться журливо.
Чи дасть Бог, чи доведеться
Бути там, де наша Нива?
Праця, мрії – в далечині!
Пісня, казка – лиш тривоги...
Бачу тільки око нині –
Око небуття страшного.
Волі, прагнень, щастя, сміху
Дайте – дайте щось в підмогу!..
Але ні... Мені лиш втіха –
Око небуття страшного.
Я б узяв мотику в руки,
Корчував би зарість в полі,
Але там... Я тут безрукий,
Я безсилий... Я без волі.
Серце плаче, і я плачу;
Плачу з серцем галасливо.
Де ти, де ти, краю рідний!
Краю дальній, мати-Ниво?
Алесь Гарун
Журба
Сэрца болей не сьмяецца,
Сэрца плача жаласьліва.
Ці дасьць Бог, ці давядзецца
Быці там, дзе наша Ніва?
Думкі, праца – ўсё далёка!
Песьні, казкі ў пазабыцьцю...
Прад сабой я толькі вока
Бачу страшнага нябыцьця.
Волі, думак, шчасьця, сьмеху
Дайце мне! Хоць пакажыце!..
Але не... Мне на пацеху –
Вока страшнага нябыцьця.
Я б узяў матыку ў рукі,
Карчаваў бы, чысьціў поле,
Але – там... Я тут бязрукі,
Я бясьсільны... Я бяз волі.
Сэрца плача, і я плачу;
Плачу з сэрцам галасьліва.
Дзе ты, дзе ты, краю родны?
Край далёкі, маці-Ніва?
