Я ніколи у долі не прошу багато
І лаврів також не жду від життя.
А йду до мети завжди сміло, завзято
Й тому в моїм серці квітує весна.
Й так день все проходить, минає і нічка,
А в душі не стихає весняний розмай.
Думки пропливають, неначе би річка,
За ними у згадках лише устигай.
Вони, як на морі потужні вітрила,
Несуть мене щиро в потоки життя,
Або, наче сокіл, кружляють по схилах,
Звідкіль так видніє в низинах краса.
В щоденних турботах не гасне кохання,
Не в"яне любов до людей, до села.
Тому й не лишає серце бажання -
Творити, писати, бо й прагне душа.
Я завжди був й буду у гущі народу,
Бо з ним я крокую, радію, живу.
Ми маєм вже нині навіки свободу
І вільну Вкраїну любиму свою.
А я не втомлюся, повірте, писати
Про все, про усе, що лиш є на землі.
І буду учити потомків кохати
Безмежні простори квітучі її.
- = - = - = -
Давно вже юність промайнула,
Пішла собі кудись в гаї,
Але душа моя збагнула
Згадати радості її.
Пройтись лугами понад річку,
Посидіти і серед трав.
Згадати Стефцю невеличку,
Котру колись я проводжав.
Побачити весну барвисту,
Відчути всю її красу.
Пізнати й осінь ту, безлисту,
Що я в душі досі несу.
А далі, далі все згадати, -
І своїх друзів і батьків,
І навіть сад, що біля хати,
В котрому я творив й сидів.
І ті стежки, що скрізь плелися, -
І по полях, і по лугах.
І ті поточки, що злилися
У наших зоряних ставках.
Бо це моє, моє дитинство,
Моя тут юність розцвіла.
Тут наймиліше материнство,
Котре мене оберіга.
Тут залишились й мої кроки,
Хоча сліди вже заросли,
Але в душі живуть всі роки,
З котрими ще мені іти.
ID:
788954
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.04.2018 13:40:38
© дата внесення змiн: 25.04.2018 13:40:38
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
