А все тому лишень, що не така, як інші,
Хоча соромлячись і кажеш: Я, як всі.
Та люди всі для мене, в чомусь таки грішні,
А ти мов янгол чистий в звичному вбранні.
Напевно все тому…Що раз вже закохавшись,
Постійно мрію я, спалити самоту,
Вночі не встигнувши з думками розібратись,
Знов кожен раз шепочу Господу: Люблю.
Перед молитвою шепочу й після неї,
Спросоння, з вуст моїх злітають знов слова
І рвуться в небо синє, через вікна й двері,
Одні і ті ж самі…Що ти тепер моя!
Такого погляду нема на цій планеті,
А може й в Всесвіті такого не знайти!
Ці ніжні дотики, чутливі, невідверті,
Давно розставили крапки над нашим Ї.
А все тому, що мабуть встояти безсилий,
Хоча й боротися я може не хотів,
Бо погляд той зелений із відтінком сірим,
В полон давно взяв мою душу і без слів.
В твоїм волоссі довгім, чари затаїлись
І янгол, крила тобі часто надає,
Аби злетівши ранком в небо світло-синє,
Любов`ю серце, заряджала ти своє,
А все тому, я знаю… Не така, як інші!
Одна на цій землі, у Всесвіті, мабуть…
В моїх рядках простих, римованих у вірші,
Cлова лиш три для тебе: « Поряд завжди будь».
