Віланела, або Віланель (фр. villanelle, від лат. villanus — селянський) — у добу середньовіччя — пісня пастухів; у добу Відродження — пісня про кохання, стилізована під сільську пісню.
Строфічна будова віланелі досить складна: має 6 тривіршів однакової структури, схожих на терцини, і останній 19-й рядок.
Всі рядки охоплені двома римами, з яких одна зв’язує 13 рядків (1-й та 3-й рядки кожного тривірша і заключний), а друга — 6 рядків (середні рядки всіх шестивіршів). Водночас 1-й рядок повторюється повністю у 6-му, 12-му і 18-му, а третій — у 9-му, 15-му, 19-му; вони містять основну думку віланелі, віршовий розмір якої — чотиристопний хорей, подеколи — ямб.
Звертався до віланелі французький поет XVI ст. Ж.Пассер:
Загубив я милу фею,
Що майнула, як весна.
Поспішу я вслід за нею.
Ти в розлуці із зорею?
Значить, доля в нас одна:
Загубив я милу фею.
Вірю спраглою душею,
Як твоя любов міцна:
Поспішу я вслід за нею.
Я з тобою, мов з ріднею,
Знов ділю печаль без дна.
Загубив я милу фею.
Без її краси — лілеї
Все — мов пустка мовчазна.
Поспішу я вслід за нею.
Смерте, владою своєю .
Скористайся, навісна:
Загубив я милу фею,
Поспішу я вслід за нею
Деякі поети розподіляють віланель не на 6 тривіршів й висновкову строку, а на 5 тривіршів й 1 чотиривіршя. Римування йде на середній (другий) рядок кожного з тривіршів, й на другий та четвертий строки чотиривірша. Певною мірою, це впливає на сутність поетичної форми як такої, але це не ключова риса віланелі.
Головне, що Віланель – тексто-музичної поезія, або як ще прийнято казати — мелодекламована поезія. Єдиний фактурний ритм притаманний цій формі і в деякому сенсі є секретною зброєю — не структура рим, а спосіб читання.
У кінці XIX століття відбулося умовне відродження віланели в англійській поезії. Цікавим прикладом сучасної віланели є «Do not go gentle into that good night» валійського поэта Ділана Томаса, що була процитована у фільмі Крістофера Нолана "Інтерстелар".
Не йди покірно в тиху добру ніч,
Сонце на схилі дня підпалить старовинь.
Та смерті світла дай хутчіш відсіч.
Замудрені пруть темряві настріч .
Бо їх слова не блиснули крізь синь
Прошу не йдіть в ту тиху добру ніч,
Чеснотні заволають пліч о пліч
Що вчинки стануть ніби марний тлін
Та смерті світла дайте-но відсіч.
Хоробрії, що вкрали в сонця свіч
Запізно розпізнали сум стежин
Але не йдіть в ту тиху добру ніч
Зчерствілі бачать смерть як плотську річ
Чи як метеоритний блиск світил
Та смерті світла дайте-но відсіч.
О, батьку, зі своїх сумних вершин
Благослови, тут знизу молить син
Не йди покірно в тиху добру ніч,
Та смерті світла дай хутчіш відсіч.
