Цей сонячний подив у мене давно
Із пам’яті не вислизає –
Село – наче з літ відшумілих вінок
Або – незвичайна мозаїка.
Сусідує з морем, де річка Сула
У штучних втопилася водах.
Букетики вишень. Тут нивка мала
На кожнім, на кожнім! городі –
Як золота злитки між динь чи квасоль
(Чи, може, від голоду самоконтроль?)
Тут – піддані власного хліба.
Тут скрізь на столах цей пшеничний король
Завбільшки із колесо ніби!
Вдихнеш – і відчується хміль, молоко
І древнє щось в тих паляницях.
Уперше немов розшифровуєш код,
Підвладний лише українцям.
Є диво й таке – у чистеньких дворах
Гладесенька, справжня долівка!
Розумно похила. Тож мокра пора
Щадить. Дощ хлюпнув і – навтіки.
І тут же спокуси новітнього дня –
Машини і газ, телеящики.
І все ж коптить яблука спілі сушня
З ідей геніального пращура…
Село миловиде за Кременчуком –
Терпляче, уперте, заморене –
Силкується йти за прогресом слідком,
Тримаючись рідного кореня.
