Я не помру.
На крилах – злато п’ється.
Я пошиваю й шию храми,
що невидні.
Об кладовище спотикнусь,
хлебну–
І поки хто дійде
десь до обідні –
То через мене ще багато-що
стається
До влади не пишу:
краще небесній владі.
На проводах стоять у цвинтарі –
мов зважуються...
На скільки вгору дух чіпа
і знаджує–
А значить –
скільки є до впаді...
А скільки із навкружніх сіл
ще припливе по ріках!–
З каменем в грудях, отже,
сиплеться пісок...
І час вам – і часок!
І - чи безсовісні?–
щоб через руки – і навіки?
Дух –меч і голку дав
ще пристрастному чоловіку,
І возтрепечете для духу, маломірки.
Хлебнули міста? тут лягайте,
недовірки.
Бо – не помру:
все в духові дається.
Лягають стінами селяни:
вичинені і привітні,
Підсушені: полінами в дровітні...
Задумайтесь: бо через мене щось стається...
І цвинтарі: то підіймаються, то никнуть –
Зітхають.Здіймають гирі і здіймають.
По мені дихають –
в суворо-божій нитці,
А ви то думали –
що небеса самі спадають?
Гармонією: все натягаю – і зітхають!
Не даси духа – зле повзе до литки!
Чого ж священник той –
у облаченні?
Це ж – з дальніх міст
костюмношиті, у залізі.
Земля, що на гробках і ніздрювата...
й нескажена.
Всі з урядом рвонуть без мене.
Й пізно?
4.04.2007
