Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Левчишин Віктор: ІНІЦІАЦІЯ - ВІРШ


Левчишин Віктор: ІНІЦІАЦІЯ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 24

Пошук


Перевірка розміру




ІНІЦІАЦІЯ

ІНІЦІАЦІЯ 16.04.2018 Коли Оля/Актриса давала мені свій телефон, то поставила жорстку вимогу, щоб я подзвонив їй в за три дні до Нового року. Вона це сказала безапеляційне, немов наказ віддала. Та я довго не наважувався телефонувати, бо вже знав, що вона має ступінь екстрасенса міжнародного класу, а я тільки дядько, на якого звалилось щось незрозуміле і загрозливе. Наважився. Подзвонив. Слухавку зняла зразу: «Приїжджай! У нас є важлива справа». Не звик я, щоб зі мною розмовляли зразу на «ти», мене пересмикнуло, хоча потім і дізнався, що вона так з усіма розмовляє. Приїхав. Квартира дійсної актриси: все ретельно чисте, вишукане, великий портрет, розміром від підлоги та до стелі, господині у весь зріст, – красива жінка в ролі героїні якоїсь оперети. Олійна фарба, талановито виконане. Привіталися і вона мене приголомшила: - Все! Ти повинен лікувати людей! Зараз ми поїдемо на одну квартиру, де ти почнеш свою практику. Я розгубився: - Як? Я ж нічого не вмію та не знаю! - Вмієш! Побачимо! І ми приїхали. Вийшли на зупинці "Вулиця Батюка", якраз напроти "мого" інституту, де я нещодавно працював, мене це неймовірно здивувало, перейшли по підземному переходу на інший бік вулиці, попрямували до однієї із цегляних п'ятиповерхівок, піднялись на другий поверх. Я йшов розгублений із відчуттям, що от-от вляпуюсь у якусь халепу. Нас вже чекали. У квартирі, як мені здалося, було повно народу. Це товариство явно регулярно зустрічалося тут, тільки я був новоявом. Всі з цікавістю дивилися на мене, а я відчував себе немов голим. Коли всі пообіймалися, Оля пройшла та сіла за стіл спиною до вікна і проголосила: - Це Віктор. Він зараз буде лікувати. Відкрийте ікону! Мене до того посадили у крісло біля дверей. Ліворуч від мене були відкриті вхідні двері до кімнати, за ними вздовж стіни стояв диван, на якому сиділи люди, праворуч вздовж стіни, що була перпендикулярна до мене, на всю довжину стіни стояла мебльова система, яку я не зміг визначити за звичними стандартами. Оля запалила свічку перед собою, а господиня підійшла до мебльової системи («Комод? Книжковій шафа?» - я тупо розмірковував в цей час) і відкрила скляні дверцята. Я побачив, що там на полиці стоїть велика ікона в красивому окладі. Оля уважно подивилася на ікону і сказала: - Ікона дає дозвіл на лікування. Всі бачать ореол? Всі дружно підтвердили це, хтось відмітив незвичний колір ореолу, хтось незвичну його силу, хоча, чесно кажу, нічого не бачив. - Лікуй! - сказала Оля. - Кого? Як? - розгублено запитав я. - Побачиш. Якщо маєш Силу, то все буде так, як повинне бути! Я сидів у розгублені. Раптом Голос мені сказав: "Працюй!" - "Як?" - "Читай "Отче наш", а потім свою молитву, яку я дав тобі. Далі - все відчуєш сам як треба працювати." Машинально встав з крісла. Перехрестився і почав читати "Отче наш". Подумки. І раптом від людей, що сиділи ліворуч та навіть напроти мене, відокремилась жінка і, по утятому перевалюючись, продибала до мене і всілася напроти на стілець. Від здивування, а може навіть по іншій причині, я впав у крісло. Свою молитву на пам'ять не знав, тому лівою рукою тримав папірець із записом, а права моя рука, немов самостійна істота, почала літати у повітрі напроти жінки, поступово прискорюючи рух. Якийсь час я читав молитви - то свою, то "Отче наш", а моя права рука вже літала немов скажена, я не міг навіть побачити окремі її рухи. Все злилося у суцільний змазаний образ, як на фотокартках, коли знімають швидкий рух чогось. Відчував, що права рука почала наливатися тягарем, трохи зомліла, але швидкості руху не припиняла. Жінка напроти мне ревіла. Сльози потоком лилися по її обличчю, одяг на грудях був геть мокрий від цього, її весь час корчило. Нарешті я відчув, що молитви не потрібні вже, то відклав папірець і почав працювати двома руками. Мої руки, як самостійні істоти, поза моєю волею почали витягувати Щось із жінки і збирати у ком. Цей ком Чогось, що здавалося мені огидним та слизьким, поступово ставав все більше і більше. Я не знав що з ним робити. "Що мені з ним робити?" - "Викинь!" - сказав Голос. "Куди?" - "У квартирку!" Так, квартирка відкрита, то я і викинув, подумки задавши адресат: "У безмірний простір!" Голос сказав: "Дурість! Там обов'язково цю гидоту хтось підчепить. Надалі все таке відправляй у центр Землі на спалювання!" Все скінчилося. Опустивши руки на коліна я безсило сидів і не знав що далі робити. Жінка, яку я лікував, стояла на колінах переді мною і цілувала мені руки. Всі в кімнаті радісно перемовлялися. А в мені раптом все це перекреслив неймовірний голод, що піднявся немов від п'яток та аж до горла. Я кволо попросив: - Дайте мені щось поїсти! Оля невблаганно перебила наміри господині: - Ще рано! Розкажи Ніні Федотівні що та чому так з нею! І я почав говорити. Швидко та навіть гадки не маючи що саме та чому саме так говорю. Все, що я говорив, судячи по реакції присутніх та самої Ніни Федотівни, було правдою та точним. Якщо одним слово, то це було неймовірної сили Родове прокляття і причини цього були зрозумілі, бо Ніна Федотівна, так би мовити, зробила багато грішного, яке я ретельно перерахував. До того ж, вона, лікар за освітою, займалася голкотерапією, навіть гадки не маючи про дійсну суть цього лікування та небезпеку для невігласів. - Все! Закінчили! Ведіть його на кухню та погодуйте, бо він втратив багато енергії! - скомандувала Оля. І були спілкування. Я збуджено кожному ставив експрес-діагнози, і не тільки та не стільки по здоров'ю, як по життю. Всі були радісні та схвильовані, а я - героєм дня! Хоча внутрішньо цього і не відчував, тільки здивування. Розказали, що цю ікону врятувала прабабка господині квартири, коли Радянська влада знищувала храми. Ікону довгий час ховали як сімейну таємницю. І зовсім нещодавно, коли була та Хрущовська відлига, її вийняли із схрону. Вона чудотворна. Один раз, ще була жива бабка господині, коли вона була дома, то постукав у двері якийсь старий чоловік. Він запитав у бабки, чи не дозволить вона йому подивитися на ікону, яка у неї є. Бабка чомусь спокійно впустила його. Він дивився на ікону якийсь час, потім попросив напитися води, а коли бабка з водою із кухні повернулася у кімнату, то побачила, що ікона лежить на підлозі, а старий висіть у повітрі паралельно до підлоги обличчям до ікони, витягнувши руки вздовж тіла. Коли бабка увійшла, то він шанобливо опустив ноги на підлогу, випрямився, підняв ікону, поцілував її, поставив на місце, випив води і пішов собі, сказавши бабці: - Дякую. Бережіть цю вашу сімейну реліквію! Вона чудотворна! Шостого січня, як і було домовлене, я подзвонив Олі/Актрисі. - Завтра треба лікувати Ніну Федотівну! А потім поведу тебе причащатися. Ти ніколи не причащався, так? - Так. - Чекаємо тебе вранці. Ти хоч знаєш що за свято завтра? Я помовчав, а вона гмикнула. Пам'ятаючи те, як пройшла перша зустріч з цим товариством, переповнений очікуванням гарного спілкування, я в 9:00 дзвонив у двері квартири. Відкрила Актриса і виявилося, що окрім неї та Ніни Федотівни нікого немає. - Сьогодні велике свято, то всі вже у церкві. Ми з тобою підемо туди, коли закінчиш працювати з Ніною Федотівною. Вона рішуче розкрила скляні дверцята, сіла за стіл, запалила свічку, подивилася на ікону і кинула: - Ікона дає дозвіл. Працюй! Ніна Федотівна вже сиділа напроти мого крісла, то і я вмостився в нього. Голос сказав: "Читай молитви по старій схемі, але тільки один раз. Далі працюй руками!". Я так і зробив. Колись я працював у Москві проектувальником. Була тоді мода використовувати інтелігенцію як допоміжну силу в різних господарчих роботах. Нас направили на одну із овочевих баз Москви, в цех квашеної капусти. Величезні довгі чани/бурти, з яких зняли пластмасову плівку, викидали навкруги себе неймовірно огидні пахощі. І це була нормальна капуста, яку використовували в їдальнях, ресторанах та продавали в овочевих магазинах. А тепер уявить собі, що ця капуста почала гнити. Саме такі пахощі почали виходити із Ніни Федотівни по мірі моєї роботи. Все її тіло викидало цю мерзоту. Мені здавалося, що навколо неї клубочиться сизій туман. При цьому бідну жінку корчило, руки та ноги неконтрольовано дриґалися і вона тихо ніби завивала, ніби гарчала. Актриса повністю відкрила квартирку і сизій туман повільно випливав назовні. Я вже 20 хвилин працював. Голос час від часу казав мені: "Працюй!", а огидні пахощі тільки посилювалося. Нарешті Актриса не витримала і з огидою сказала: - Навоняли тут нестерпно! Коли закінчиш, то приходь у церкву напроти! - і вона рішуче вийшла із квартири. Я знав, що зупинятися не можна і раптом, через 40 хвилин після початку моєї роботи, ці гидотні пахощі закінчилися. При цьому я почув, як ніби камінець впав у металевий глечик. Скосив очі - і дійсно, праворуч від крісла, між мною та мебльовою стінкою стояв глечик висотою більше метру, форму та інкрустацію він мав східну, чеканка по чорному металу. "Працюй! Не зупиняйся!" - командував Голос. А я і не припиняв працю. І тут пішли пахощі пороху. Так було хвилин 15. Нарешті ці пахощі закінчилися і другий камінець впав у глечик. Пішли пахощі гнилої фіалки. Вони трималися хвилин десять. Набрали інтенсивності, пішли нанівець, і третій камінець впав у глечик. І раптом пішли пахощі свіжого снігу, який нібито тільки-тільки випав, вперше. Я аж мимоволі зупинився, та Голос був невблаганний: "Працюй! Ще трохи!" І я працював. І з’явилися пахощі ладану. Бачив/відчував/знав, що пахощі чистого снігу та ладану ідуть від ікони. Ніна Федотівна з'їхала зі стільця і прагнула обняти мої ноги, вона щось белькотіла, але я вже вскочив, схопив свій одяг і прожогом вискочив із квартири, подумки волаючи: "Оля! Почекай мене! Почекай мене!" Церковка на Батюка біля «мого» інституту була маленька, стара. Коли я працював в цьому інституті старшим науковим співробітником, то ми завжди дивувалися, що як тільки збереться Наукова рада інституту, так у церкві бамкають дзвони. Але коли я біг до церкві, то ця згадка з'явилася і миттю щезла. Розгублений, схвильований та трохи дезорієнтований, я разом із людьми увійшов до церкві і мимоволі зупинився. До мене миттю підскочила бабка: - Чого стоїш, синок? От там купують хлібці. Купи три! Купив три булочки і раптом у мене одна із них впала на підлогу. Я перелякався. Нахилився, підняв, а біля мене вже опинилася інша бабка: - Чого вагаєшся? Треба поламати на шматки кожну і покласти он у той кошик. Коли будеш виходити із церкви, то візьмеш один шматочок. Купуй свічку! Купив свічку, а вона в моїх руках переламалася посередині. Я ледве не втратив свідомість: "Бог мене не приймає!" Але вже третя бабка схопила мою руку зі свічкою і зі словами: - Сюди треба поставити! – поставила її на відповідне місце, швидко витягла недопалок іншої свічки і запалила від нього мою. - Тобі туди! - сказала вона. Праворуч від входу я побачив чергу і почав просуватися з нею до молодого, інтелігентного виду священика. Нарешті я вже напроти нього. - Ім'я? - Віктор. - Хрещений? - Я двічі хрещений - машинально сказав я. - Вийди із черги! Православна церква не потребує повтору хрещення! - Але я ж не знав, що моя бабка таємно хрестила мене малюком! Я дізнався про це після того, як свідомо охрестився! - Не виходь із черги. Каєшся? - В чому? - В гріхах своїх. Чим займаєшся? - Тільки що, здається, виганяв диявола - знову бездумно я брякнув. - Так! Виходь із черги! Православна церква не визнає таке! - Але я ж за допомогою молитви "Отче наш" це робив! - Добре. Цілуй! - Що? - знову я бовкнув, але побачив протягнуту руку і ікону, і зрозумів, що треба цілувати. - Ікону тричі! Перехрестись! Від правого плеча! - трохи глузливо сказав священик і продовжив - Завтра іди до Лаври, знайди отця Пафнутія і розкажи йому про себе! Проходь далі! Черга привела мене до другого священика, отримав помазання і на ватних ногах вийшов із церкви. Олі в церкві не було. Завтра я був у Лаврі. У першого ж зустрічного монаха запитав як знайти отця Пафнутія. Він уважно подивився на мене і мовчки показав рукою на довгі дерев'яні містки. Я пішов по ним. Був морозний, ясний і сонячний день. Сніг сліпив очі. Коли я відкрив хвіртку до монастирського подвір’я, то побачив частину двору, рівно покриту снігом і дорідного монаха із укладистою бородою, який змітав сніг. - День добрий! - Добрий день! - Вибачте, як мені побачити отця Пафнутія? - Його немає. Він у відряджені. А навіщо він тобі? Я збиваючись почав розказувати про себе і що мене направив сюди священик із церкви на Батюка. - Це все від Лукавого, син мій! Іди собі! Двічі хрещений! - Але ж мені перед цим сон прийшов і я бачив Богородицю, яка мене благословила! - Стоп! - і він припинив мести - То яка вона була? Я розказав. Він вислухав і сказав: - Дивно. Точно так вона мені приснилася, коли я збирався стати монахом! Я закінчив КПІ, інженер-електрик, але тепер моє ім'я отець Мойсей. От що. Ти погуляй годину, іди до нашої їдальні, скажи що прислав отець Мойсей, поїж і приходь сюди. Я закінчу урок і ми підемо в Малі Печері. Тобі треба мати благословення Святих старців. Все зробив як він сказав. Купив свічку. Він мене зустрів в одязі для свята, чому я здивувався. При вході у Печері він сказав: - Запали свічку і постав її сюди! Я зробив це і тут ніби в мені Хтось прокинувся. Він з радісною цікавістю і у захваті приготувався спостерігати Щось. А отець Мойсей вже командував: - Ти ідеш, я праворуч іду, читаю молитви, повторюй за мною і де я буду казати, будеш хреститися! Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духу! І ми покрокували. По мірі нашої ходи мене все більше і більше переповнювала радість, як моє тіло немов розжарюється невідомим випромінюванням, а Хтось в мені співав у захваті від щастя. - А сюди, сину мій, ти не зможеш увійти! - Якщо Господь дозволить, то увійду! - сказав я, перехрестився і увійшов, нахилившись, через отвір висотою до півтора метра. Увійшов і мимоволі захитався, бо мені здалося, що я потрапив у розжарену сауну. - Цілуй святу раку! - пророкотав отець Мойсей, заглядаючи через отвір. По бокам і прямо переді мною під склом лежали Святі мощі. Я нахилився і поцілував кожне скло, перехрестився. Мені здалося, що моє обличчя кожний раз обдавало жаром, який входив в мене. Хтось в мені від Радості і Щастя співав без слів. Коли я вийшов звідти, то отець Мойсей зачастив: - Господі, помилуй! Господі, помилуй! І от ми вже на повітрі. Отець Мойсей зупинився і сказав: - Ти витримав Іспит. Знай: Кашпіровський не зміг увійти туди, куди ти увійшов. Його Сила не пустила! А на виході є перехрестя Сили, то там він впав і ми його на ношах виносили! Господь з тобою, сину! - він перехрестив мене і пішов. На другий день я прийшов на чергову зустріч екстрасенсів на вулиці, яка тоді називалася Рози Люксембург і схвильовано розказував про цю пригоду. При цьому дивувався чому всі хитаються, коли я жестикулюю. Нарешті хтось заволав: "Та зв'яжіть йому руки, бо ми втратимо свідомість!" Потім метр Батушан, який головував на цьому збіговиську, почав говорити, що серед нас є інопланетяни, багатозначно поглядаючи на мене. А я був щасливий. Яке ж велике Щастя мене переповняло! Йшов пішки до Хрещатику. Мене наздогнав молодий чоловік із нашого збіговиська: - А ви дивилися на себе у дзеркало? У майстерні, де я жив тоді, подивився: моє обличчя червоне немов цегла. Три дні воно трималося таким. І тільки через багато років, проживши карколомне життя, я зрозумів, що то була моя Ініціація.

ID: 787717
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.04.2018 19:27:50
© дата внесення змiн: 16.04.2018 19:27:50
автор: Левчишин Віктор

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (98)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори