* * *
Усе, що маю, людям я віддам,
І чим зумію з ними поділюся...
І плаче дощ отам надворі сам,
А я на нього крізь вікно дивлюся.
Живем до тих пір, поки пам’ятають,
Хай навіть і віки минуть.
Перейде дощ, ніхто і не згадає,
Хіба, що знову хмари надійдуть.
Життя і дощ, усе переплелося,
Бо все тут має і початок, і кінець.
Може не все, але чомусь здалося,
І з тих рядків щось піде нанівець.
А ті вірші, що вже не написав,
І ті, що я ніколи не напишу.
Хай навіть дощ іти вже перестав,
І тільки їх я вже собі залишу.
Дощ проминув та день надворі згас,
Осінній вечір зорі засвітив.
У тім житті приходиться не раз
Віддати щось, щоб потім знов знайти.
Тепло душі нехай серця зігріє,
І доброту бери завжди з собою.
В зневіреному серці також живе надія
І хай завжди вона буде з тобою.
16 – 17.09.2002р.(Михайло Чир)
