Мова поета, як хліб... солодкий шоколад,
нагодує,засолодить душу залікує рани
Як сочні медові плоди наливає літній сад
і колисковою піснею зігріває теплом мами.
У мріях, злітаєш в поля смарагдовим літом
де колоситься рясно золоте колосся в житах ,
І я квітну, від щастя красно маковим цвітом...
шукаю ,сонечка у небі ,як сизокрилий птах.
І в заметіль зими,розцвітаю проліском серед снігів...
із блакитного ескізу милуюсь галереєю картин,
У Всесвіті ,радію, як дитя вслухаюсь у тишину віків,
і стрункою тополею шелещу листям серед модрин.
Поета, приємна розмова відзеркалює час буття...
оспівує, прекраснy мить,яка біжить над берегами,
Я черпаю, чисту водицю із цілющого джерела
у поетичній світлиці запалюю вогник свято мами.
Поезія, -сестра моя, надійне плече друга у журбі,
єдина втіха, радість, коли на очах блищить сльоза...
З небес ,одинокій лебідці усміхаються солов'ї
воскресає ,у пісні у слові ,щоб не плакала душа.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
Ваша душа глибока. Приємно, ми розмовляємо письмовим соловом. Мої друзі кажуть: -Для чого пишеш? Хто читає, інтелегенція пропала, знищена, а народу - це пофіг. Я і подумав так, тільки - ми. А ще хто?
