|
У замках розкошують королі,
Їхні раби бідують у халупах,
Забувши факт, що слуги, і царі,
У час свій перетворяться на трупи.
Хоч в золоті купаються царі,
У слуг - вода і хліб, і ті не вволю,
На Суд постануть мешканці землі,
Який вирішує ДУШ наших долю.
Зусилля всі направивши на те,
Щоб забаганки тіла ублажити,
Геть-чисто забуваємо про те,
Що без душі не може тіло жити.
Memento Mori - це набату дзвін,
Щоб здобиччю не стати іклів смертних:
(Як для пожеж, стихій природних, війн),
Шукати порятунку щоб від смерті.
Memento Mori - не потряс серця,
Факт безперечний - смерть на всіх чекає,
Невже любов відкинемо Творця,
Яку Він у Христі нам виявляє?
Нам, в круговерті всіх земних подій,
Життя чи смерть - Бог право дав обрати...
Memento Mori - спонукання дій
Спасителя від пекла відшукати!
Спонукання – це ПОТРЕБА, усвідомлена з точки зору необхідності ЗДІЙСНЕННЯ конкретних цілеспрямованих дій.
#######################
Memento Mori, словно бы маяк
Роскошествуют в замках короли,
А слуги в жалких хижинах ютятся,
Все на земле - холопы и цари,
Как прах, однажды в землю возвратятся.
Хоть ломятся столы у королей,
У слуг - вода и хлеб лишь, но в итоге
Тела, как прах, окажутся в земле,
На Суд предстанут души перед Богом.
Направив все усилия на то,
Чтоб похоть ублажать тел наших тленных,
Мы напрочь забываем все о том:
Возмездие за грех душе - геенна.
Memento Mori, словно бы набат -
Сигнал душе, чтобы забить ТРЕВОГУ:
Чтоб ОСОЗНАВ, что есть геенны смрад,
Душой ИСКАТЬ СПАСЕНИЯ у Бога.
Memento Mori - словно не для нас
День ото дня звучит предупрежденье -
Для всех сословий, возрастов и рас:
Что души грешных ввергнутся в геенну.
Memento Mori - помни тело - прах,
В котором наши души в заточеньи,
Свободу чтоб от смерти и греха
ИСКАТЬ, представ пред Господом в МОЛЕНЬИ.
Memento Mori - словно бы маяк
Направит нас к СПАСИТЕЛЮ от смерти,
Кто грех души исторгнет, как сорняк,
И статус даст: "Святого Бога дети"!
Memento mori (на латыни — помни о смерти)
###########################
Чоловіки й жінки - обидві статі,
Рабами стали смерті і гріха:
Царі й холопи, жебраки й багаті,
Всіх в рабство заманила нас пиха.
Пиха перед Творцем життя й любові -
Ігнорувати волю щоб Його,
Життя нам будувати на основі
Егоцентризму й розуму свого.
Це те життя, що ми собі обрали:
Ніби забіг до смертної межі,
В якому то з'являлись, то зникали,
Як у пустелі, щастя міражі.
Яким був намір справ, що ми робили:
Христу шукали слави, чи собі,
Христа ми споживали, чи любили,
Стан мали душі - вільних чи рабів?
Як смертний гріх "Творця Святого - зрадник",
Христос Своєю Кров'ю з душ не змив,
Вони гріху і смерті ще підвладні,
І Бог Свою любов в них не налив.
Бо в грішні дУші Бог не наливає
Ні Свою силу, ні любов Свою,
То ж грішні душі і не відчувають,
Ту силу щастя - вічного "люблю"!
Насильно гріх з душі Христос не змиє,
Солодший як за мед для неї гріх,
Святу чи грішну - правом володіє
Обрати суть серед земних доріг.
Бог вибір душам дав в усіх народах:
Гріха і смерті рабство, чи свобода.
ПИХА́ - надмірно висока думка про себе, погорда, зарозумілість
МІРАЖ - те, що не відповідає дійсності; те, що уявляється
###########################
Ну, кто мы пред старухою с косою,
«Шестерки пахана всех паханов»,
Что ж не желаем знать, гордясь собою,
Какую грешным Бог явил любовь?
Коль мы в плену у кровожадной смерти,
Чего ж толкуем только о деньгах,
Коль можем вечно жить, как Божьи дети,
Раскаявшись пред Ним в своих грехах?
Не денег у Христа чтобы просили,
А Дух Святой - Божественной любви,
В Котором Божья мудрость, вечность, сила,
Чтобы душе освоить возлюбить.
Неужто всю Вселенную Создавший
Не сможет накормить нас и одеть,
Неужто Жизнь за грешников Отдавший,
Жизнь возлюбившим даст в аду гореть?
ПАХАН - опытный преступник, глава шайки
ШЕСТЕРКА - лицо, выполняющее поручения других осуждённых
##############################
Но не последнее слово за смертью
Первый подснежник и яблони цвет,
Пишется стих и мелодия льётся,
Словно дитя, появилась на свет
Та, что в природе весною зовётся.
Лето, уверено в силе своей,
Сменит весну, чтоб себе воцариться,
Даст нам плоды и садов, и полей,
Осень внезапно к нему постучится.
Август почувствует осени стук,
И загрустит, что закончилось лето,
Лес пожелтевший, и скошенный луг
Скажут: возврата к ушедшему нету.
Осень постелет на землю ковёр,
Сотканный ею из листьев опавших,
Ну, а зима подкрадётся, как вор,
Самою сильною вмиг оказавшись.
Осень уснёт под покровом зимы,
Ну, а весна землю к жизни пробудит,
Так, вот, в природе, а как же все мы,
После смертельной зимы, что же будет?
Кто же замёрзшее древо весной
Вновь оживляет цвести, плодоносить?
Это под силу любви лишь одной -
Божьей, бессмертной, что жизнь нам приносит!
Холодом веет от смерти - зимы,
Но не последнее слово за нею,
Если Христу будем верными мы,
Дар вечной жизни Он дать нам сумеет!
Он вместо нас на крест смерти взошёл,
ДАР вечной жизни для нас добывая,
Чтоб согласились прощённой душой
Жить по Законам Создателя рая!
ID:
785662
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.04.2018 13:40:46
© дата внесення змiн: 09.01.2024 16:21:08
автор: Ведомая любовью
Вкажіть причину вашої скарги
|
Искренне желаю себе и всем воцарить в сердце Имеющего Силу Воскресения!
Молодец! 
5/5
