Лунає голос Неба все гучніше,
старається невидимий дзвонар.
У тріщини майбутнього, у ніші,
заглянути силкується кобзар.
Та марно все, нічого не виходить,
все накриває сірості туман.
Десятки літ імлою люди бродять…
Чи ж очі застилає всім обман?
Повисли безпорадно в старця руки,
свята бандура стільки літ мовчить.
З останніх сил долає лірник муки,
лише душа безмовно ще кричить.
Всі крики тонуть в непорозумінні,
у хаосі спокус, дрібних бажань…
Невже не вирвем зла того коріння,
в життя не втілим світлих сподівань?!.
02.04.2018
