Пробач мені, Боже, пробач за кохання...
Та хіба за нього просять собі покарання?
Та хіба ж це гріх, щиро любити?
Якщо ні, то навіщо й жити?
Хіба ж то провина...отак серце крає,
Бо без нього і життя сенсу немає.
То чому ж отак болить і щемить серденько?
Я ж до нього, хоч на мить, пригорнусь близенько,
Щоб почути серця стук, в обіймах заснути,
Взяти щастя з його рук і життя вдихнути.
Пробач мені, Боже, за моє кохання.
Я зрікаюся його...в голосі прощання.
В серці пустка...куди йти і як далі жити?
Скільки буду я сама по світу блудити?
Зглянься, Боже, зглянься, милий бо я просто жінка.
Де живе на цьому світі моя половинка?
Коли стріну своє щастя? Де його шукати?
Ой...так хочеться від болю на весь світ кричати.
Зоя Журавка(Іванова).
Ой...як гарно відповіли на моє запитання? Рада, що завітали. Гарних снів.
А Ви чим займаєтеся? Такий цікавий чоловік і такі от слова " Як спати не можеш бо на серці туга,
Де ти половинко?! Де вона та друга??"
Бажаю гарного настрою і натхненних віршів. 
