Здичавів світ у знищенні щоденнім,
Все менше й менше люду на Землі.
Ввійшли у норму війни, зміни генні
(Страждають і дорослі, і малі)
І знову домінують естрогени.
Плече зміцніле розправляє жінка,
Краси стереотипи вже не ті:
Вона не королева, не сніжинка...
В минуле швидко скочуються дні,
Лишаючи заплакані картинки.
Рубцями грубими і ранами душа
Береться від розп’ять отих щоденних.
Терпіння в неї – з вічності коша,
Оновлення – у молитвах смиренних,
Свята і чиста, і без кунтуша.
І нищать люд всі зміни ці трагічні,
У порох утрамбовують тіла.
Душа лише зривається у вічність.
Позаду вже – ганьба, а чи хвала.
І першими ідуть непересічні...
А екстрогени, вам скажу, більш вічні.
27 березня 2018
(с) Валентина Гуменюк
ГАРНО... дОБРОВОЛЬЦІ ЗУПИНИЛИ НАВАЛУ... а ЩО ЯККІНЧАТЬСЯ ТІ НЕПЕРЕСІЧНІ! 
Такі будуть завжди...до смерку світу. 
