Так боляче ніколи не було.
Це ж скільки крові пролилось за волю,
скільки братів у битвах полягло,
скільком живим дісталась рабська доля?!
А ми і в пеклі вірою жили,
і не лизали ворогам чобоття!
До перемоги через терня йшли,
знесилені на каторжній роботі.
Не продавались за ситніший пай,
не спокушались срібляками Юди
і повернулись у свій рідний край
не зламані гадюками облуди!
Як ми раділи радістю дітей,
бо дав Господь своє благословення,
бо воскресав народ – наш Прометей
і каяття знаходило прощення,
і воскресали в славі імена
батьків, братів – незламаних Героїв.
Всі оживали, як озимина,
зігріті сонцем волі і весною.
Ми так хотіли праці для добра,
для України, для її цвітіння,
щоб смолоскип любові не згорав,
заради вас, майбутні покоління.
Радійте волі, яку Бог послав,
а нам уже не довго панувати…
Щоб ворог підлий знову не здолав,
живіть в державі, як у рідній хаті.
А щоб багато, гідно всім жилось,
не допускайте чужаків до влади
і, як би важко вам не довелось,
не відрікайтесь батьківської правди!
Наш хрест не легкий врізався в плече,
та дають сили воля і надія.
Любов і віра в Бога – наш Ковчег!
Усюди з нами Пресвята Марія.
Душа ридає, розум повстає –
забрали владу Юди і Варавви…
Борімося! Ще віра й сили є,
робімо все для зміцнення Держави!
