Зайшов, якось у крамницю,
А там Мотя - продавщиця.
Гарна така молодиця,
- Налий кажу, похмелиться...
Випив сто, але замало,
Бачу в пляшці, ще зосталось.
- Я не знаю стільки випив?
Бо додому не додибав.
Одне тільки пам'ятаю,
Відкрив очі, я у Моті.
А вона уся, аж сяє,
Мене ніжно обіймає.
- Ти мій, каже назавжди,
Не пущу тебе туди...
Вона тебе не чекає,
Бачу Галя поспішає.
Що тут сталося умить?
Я не знаю, що робить?
Кого треба боронить?
Мотя Галю не пускає,
За плече її кусає.
Галя Мотю, так огріла,
Що вона, аж побіліла.
З ніг її звалила,
Сама зверху сіла.
Я ще трохи повагався,
Думаю, оце попався.
Та самий, що духу з хати,
Треба, думаю, втікати.
Дома Галя не сварила,
Швидко стіл мені накрила.
Пляшку в мить поставила,
І випить заставила.
Тепер я панком живу,
Добре їм і довго сплю.
На столі завжди чарчина,
Бо одна вона - дружина.
