Не пробачаю собі слів,
що сказані у розпачі.
Душа кричала і боліла
у соляному розчині.
Ти зневажаючи убив
у мені все людське.
Довіру,радість і любов
втоптав в життя пусте.
Та ще сміявся з мого болю.
Гріши собі,гріши.
Моє ти серце,мою душу
на сповідь відпусти.
Я вже очистилась сльозами
від бруду твоїх дій.
Загояться на серці рани.
Та соромно від слів.
Які я в гніві говорила.
Ти тоже не мовчав.
Кидав образи мов каміння
у ненависті яр.
І я пішла мов та собака.
Поранена,побита.
Дивився чорним оком ворон.
Тікай,тікай від лиха.
