Так знову хочу у село,
Де стиглим снігом замело,
Де перевесла, наче вівці,
Лоза похилена на хвіртці.
Старенька хата- одинока,
Скрегоче на вікні сорока,
Очима світять рушники,
Живуть там мамині думки.
Там день у день живу в уяві:
Он батько знов сидить на лаві,
Січе капусту- з дуба бочка,
Курчат так пізно водить квочка.
А я втираю стигле ябко,
На бляті кухні знову жарко-
Запахли жарені шкваркИ,
Зліпила мама пироги.
І вся родина знову разом,
Молитва лине- тиха фраза,
Під вечір з мамою- у двох,
На полотно кладу зірок.
Лягає хрестик у веселці
І так вже радісно на серці,
Мені так тепло, знов так мило,
Налию жменькою чорнило.
І все опишу, що було,
Бо тут мій дім, моє село
І світ тут мій- моя землиця,
Пливуть роки, немов водиця,
Пливуть думки, а я зітхаю-
Нема вже того, мого раю.
Батьків нема, лишень тривога
І рідна хата, і дорога...
Так знову хочу у село,
Де стиглим снігом замело.
Ой, як я Вас розумію, Лесю! 
Я НАЧЕ ДОМА ПОБУВАЛА...
