Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: ПРИЗОВ, ЯК ВОНО БУЛО - ВІРШ


Мирослав Вересюк: ПРИЗОВ, ЯК ВОНО БУЛО - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 7

Пошук


Перевірка розміру




ПРИЗОВ, ЯК ВОНО БУЛО

Треба віддати належне, військово-патріотичне виховання в Радянському Союзі було таки поставлене непогано. Питання йти чи не йти в армію не виникало. А в сільській місцевості, де всі про всіх знали, на тих кого не взяли в армію дивилися скоса, як на не повністю повноцінних чоловіків. Вважалося, що відслуживши в армію, вчорашні юнаки ставали справжніми чоловіками. Тож і підготовка до служби в армії була організована ретельно і передбачала персональний облік кожного призовника та оцінку стану його здоров’я. Саме з цим в мене пов’язані певні цікаві спомини, якими і хочу поділитися. Облік призовників в сільській місцевості вівся сільськими радами, які вели реєстри осіб чоловічої статі по роках народження. При досягненні чотирнадцятирічного віку список таких осіб подавався до райвіськкомату де вже формувався реєстр призовників. В цей реєстр попадали абсолютно всі. При військкоматі працювала призовна медична комісія. В цю комісію входили лікарі з місцевих лікарень. Згідно графіку на цю комісію викликалися хлопчаки з певної сільської ради. Щоб для цього виділявся якийсь транспорт, не пам’ятаю. Добиралися в райцентр рейсовим автобусом. Та до того населеного пункту, звідкіля ходив автобус було ще десять кілометрів, які долалися велосипедом або попуткою, що було дуже рідко, або пішки. Тож всього на круг було тридцять п’ять кілометрів. Викликали на цю комісію, як правило один раз в рік і лише перед призовом в армію була ще так звана остання призовна комісія. І вже тільки ці призовна комісія вирішувала, чи ти підлягаєш призову в армію, чи тебе з якоїсь причини комісують. Підставою для визнання непридатним до служби в армії були проблеми зі здоров’ям, психічні розлади чи явні фізичні вади. Та, як правило, гребли всіх. Тож для визнання непридатним до служби повинні були бути вже справді вагомі причини. Після першого проходження комісії хлопчакам видавалося так зване приписне свідоцтво. Це була таке собі посвідчення з картону, яке складалося гармошкою. Там не було ніяких водяних знаків чи ще чогось, зате туди вклеювалась фотокартка і ставилася печатка райвіськкомату. Це був перший офіційний документ, який був гордість його власника. Медичні комісії проводилися весною, десь вже так в травні місяці. На них лікарі проводили медичний огляд . Це як правило перевіряли слух, зір, слухали, стукали, міряли, важили… А ще робили рентген та перевіряли стан зубів. При потребі призовників направляли на дообстеження. На кожного призовника заводилася особова справа, куди щороку вписувалися результати цих оглядів. Ще в цій справі була інформація про оцінки в школі та характеристика з навчального закладу та ще мабуть багато чого. Так ось, викликали разом з нами на цю комісію і хлопця - Василя, як ми про нього між собою його називали – «Тормоз». В школі він навчався по два роки в кожному класі. Якось там йому вже виписали свідоцтво про восьмирічну освіту і почав він працювати їздовим в колгоспі. Він був фізично розвинутий, спокійний, добрий, але мав якесь психічне відхилення. Незважаючи на це його щорічно викликали з нами на ці комісії і він там трохи чудив і дуже просився в авіацію, хотів бути льотчиком. Про нього вже знали і нього трохи глузували, підігруючи його бажанням. Однієї весни, коли нам було вже років шістнадцять, проводилася чергова комісія. Був травень місяць, тепло. Лікарі розташовувалися у великій кімнаті, куди по черзі заходили юнаки в одних трусах. Все було як завжди. Кожен лікар перевіряв функції організму призовника згідно свого фаху і записував дані в особову справу. Та чи не половину з членів цієї комісії були жінки молодого віку та гарненькі, а ще в поміч вони взяли кілька молоденьких медсестричок, то можна сказати, що був такий собі квітник. Коли в цю кімнату в одних трусах зайшов Василько і побачив стільки звабливих дівчат та жіночок, він аж заціпенів. Білі, коротенькі халатики підкреслювали красоту жіночих ніжок, а у їх вирізі виднілися принадливі груди. Від цього споглядання в нього одразу пробудилося чоловіче єство, яке в трусах почало збільшуватися прямо на очах. Тож коли він підійшов до хірурга, його апарат був в такому вертикальному положенні, що далі нікуди… Хірург, взявши в руки справу, прочитав прізвище і сказав свою звичну фразу, - Опусти труси! Василько не одразу зрозумів, що від нього хочуть, та потім рвонув їх вниз так, що вони опинилися нижче колін. Хірург, поверх окулярів, подивився на чоловічий орган Василька в робочому стані, який був ніби приклеєний до живота. Побачивши це, щоб трохи остудити запал Василька, злегка усміхнувшись сказав, - Васильку! Там, в коридорі, стоїть відро з водою. Сходи вмочи в нього головку. Хлопець був послушний і перечити не став. Тож так, з спущеними трусами, почвалав в коридор. Йому сказали опустити труси, він так і зробив. А команди надіти труси ніхто не давав. Вже ця картина викликала сміх всієї комісії, адже це виглядало і справді комічно. Та за мить вже стався вибух сміху. В кімнату повернувся Василько, з мокрої голови якого, по тілу на підлогу стікала вода… Зате робочий орган був сухий і «неушкоджений». Сміялися довго всі до болю в животах, аж на цей регіт прибіг воєнком. Він реготав теж, тримаючись за стіну однією рукою, а іншою витирав сльози. Незворушний і здивований тим, що відбувається, на сміявся лише Василь. Він так і закляк біля дверей зі спущеними трусами і мокрою головою і очманіло водив по лікарях очима. Адже, що тут смішного? Він зробив так, як просили, вмочив у воду головку. Саме так і говорила мама, коли мила чи купала його, - А тепер помиємо головку… А те, що нижче пупця, називалося зовсім по іншому, це він пам’ятав добре. Ще один випадок, який запам’ятався, стався вже на останній призовній комісії. Було зрозуміло, що Василя комісують і льотчиком йому не бути. Та він десь вже і сам це збагнув. Тож, перш чим завірити остаточний вердикт лікарів, воєнком спілкувався з кожним призовником. Після цього ставив свій підпис і вітав потиском руки та говорив якесь традиційне побажання щодо майбутньої служби. Коли до нього в кабінет зайшов Василько, воєнком прочитав в справі остаточний висновок комісії про непридатність його до служби в армії та все ж вирішив трохи пожартувати та підколоти його. Тож поставивши свій підпис він звернувся до нього з запитанням, - А скажи, мені Васильку. Якщо твій когут сидячи на плоті знесе яйце, то куди воно впаде? До тебе, чи до сусіда? Він сидів задоволений собою і очікував побачити та почути, як він буде відповідати на це каверзне питання. Та звідки було знати воєнкому, що не від доброго життя, його мати, перш ніж випустити кури з курника, перевіряла їх на предмет наявності в них яйця. Адже яйце, це були реальні гроші! Тож ті, що мали в собі яйця, залишалися в курнику нестися, а решта випускалася. Ця забута тепер процедура робиться пальцем і називалася пощупати курей. До цього змалечку привчився і Василь, тож він на власному досвіді переконався та запам’ятав, що когут яйця не несе. Василь був здивований та трохи збентежений таким дивним, як для нього запитання. Тому відповів щиро і з притаманної йому наївність, - Ти що дурний? Ти що не знаєш , що когут яйця не несе? Пиха з воєнкома злетіла вмить і ми почули крики та лайку, причину яких потім зрозуміли з розповіді Василя. Правду кажуть, що хто служив в армії, той в цирку не сміється. А на того хто не служив теж дивилися скоса, щось в нього там не в порядку. Та по суті так воно і було. 19.03.2018 р.

ID: 783228
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 19.03.2018 19:28:00
© дата внесення змiн: 19.03.2018 19:28:00
автор: Мирослав Вересюк

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (183)
В тому числі авторами сайту (13) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Левчишин Віктор, 20.03.2018 - 20:34
12
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Левчишин Віктор, 21.03.2018 - 13:41
hi Ось так, помаленьку, описую епізоди з життя.... Марудна , правда, це справа, одним пальцем тикати такі тексти. Через це нелюблю писати прозу.
 

Нові твори