***
Вони нетутешні… чужинці, що сталися раптом
Близькими на відстанях часу, широт і дощу,
Заблукані в снах каламутних, але так латво
Жарини жевріли в багатті обабіч шляху.
Минались вони, літували ночівлі у сховку,
Строкаті надії плекали помежи рядків
Римованих слів, але разом з птахами замовкли
В хурделицях білих й відтоді забракло слів.
Весна запізніла розпістерла боязко крила,
А ніч все ще ткала на чорнім печаль-хорогви,-
У безвість понесли, як наче в негоду вітрила,
В човнах поодинці все далі і далі пливли.
У стінах помешкань оселилась зібгана пустка,
В вікні слюдянім, у якому ні сонця, ні хмар,-
Ірисів торішніх спопеліли тендітні пелюстки,
Сліпим ліхтарем вітер бавився як паламар.
10/03/18
