Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ДВОЮРІДНІ, МЕНІ РІДНІ: Частина 2: ОЛЕНКА (проза) - ВІРШ


геометрія: ДВОЮРІДНІ, МЕНІ  РІДНІ: Частина 2:  ОЛЕНКА       (проза) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 14

Пошук


Перевірка розміру




ДВОЮРІДНІ, МЕНІ РІДНІ: Частина 2: ОЛЕНКА (проза)

Це друга донька бабусі Дусі, яку всі лагідно називали Леною. Надзвичайно гарна,щира,добра,весела,цікава дівчина. Після школи вона закінчила якісь курси в місті Олександрія, та й працювала там на шахті. Там же зустріла і свою долю по імені Толя. Це була дивовижна пара, обоє гарні, ділові, працьовиті, лагідні, надійні, в будь-який час готові підставити своє плече, ненав’язливо порадити, чи й допомогти. Попрацювавши деякий час на шахті, відчули погіршення здоров’я, тому переїхали до Верблюжки. Спочатку жили разом з бабусею Дусею і молодшим братом Михайлом, а потім самотужки побудували будинок, та ще й через дорогу від нашого будинку. Нам було дуже приємно з ними спілкуватися, слухати їх пісні, а співати вони дуже любили, їх навіть запрошували до сільського клубу і для участі у хорі, і в індивідуальні виступи, та вони чогось туди не ходили, як з’ясувалося пізніше у Лени була важка хвороба – епілепсія, часом були важкі приступи, тому вони були, як тоді казали ‘’домосєди’’. Працювали у колгоспі, там запримітили золоті руки Анатолія і використовували його здібності, як казали по повній. Жили дружно доти, доки не трапилась одна пригода. Якось у середній школі раптово серед навчального року розрахувався і виїхав учитель трудового навчання. Райвідділ освіти не зміг знайти йому заміни, то отож директор школи і звернувся до голови колгоспу, щоб той відпустив Анатолія попрацювати в школі хоча б до кінця навчального року. І хоча в Анатолія не було вищої освіти, він так уміло проводив заняття з учнями, що директор тут же запропонував вступити на заочне відділення до педагогічного вузу, що Анатолій з задоволенням і зробив, і ніколи про це не шкодував. Рік – два промайнуло швидко і якось одна з учительок попросила Анатолія допомогти перекрити будинок у якому вона жила з мамою. Я знала цю вчительку, хоча вона в моєму класі нічого не вела. Звісно Анатолій погодився, адже зайва ‘’копійка’’ не буває. Та після виконання робіт, чоловік забрав свої речі, та й перейшов жити до нової пасії. Для Лени це був удар не в спину, а в серце. На неї жаль було дивитися: змарніла, ходила засмучена, шукала нагоди, щоб зустрітися з чоловіком, просила його повернутися, нагадувала про все хороше, що було у їх сім’ї. Та Анатолій подав на розлучення і після закінчення навчального року одружився і переїхав на нове місце проживання в інший район. Я на той час закінчила інститут і працювала на Вінничині, тому довідалась про негаразди у сім’ї моїх родичів пізніше. Коли моя сім’я переїхала в Долинську, Соня уже забрала бабусю Дусю доживати віку у її сім’ї, так як та була вже зовсім старенька, а Лена так і жила у Верблюжці, частенько приїжджала у Долинську до мами і сестри, було видно, що вона вже змирилася з тим що лишилась одна, часто хворіла, тому і Соня частенько до неї навідувалася і пропонувала продати свою хату, та й переїхати до Долинської, та Лена не хотіла залишати хату, яку збудувала колись з Анатолієм. Якось Лена не приїхала у визначений час і Соня відчувши щось неладне поспішила сама до села. І саме вчасно. Прийшла до будинку, кругом тихо, лише собачка скулить, хата закрита, постукала ніхто не відповів, пішла до сусідів, вони нічого не знали. Коли повернулась разом з сусідами до будинку і якось відкрили двері, то виявили, що Лена померла від приступу епілепсії. Поховали Лену у Долинській, а через рік чи два відійшла у інший світ і бабуся Дуся. І хоч їх нема вже у цім світі, в моїм серці навічно збереглася пам’ять про про моїх двоюрідних, але ж таких незабутніх і рідних родичів… ...А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить, Болить і плаче, і не спить... Тарас Шевченко А Ж И Т Т Я П Р О Д О В Ж У Є Т Ь СЯ...

ID: 780796
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.03.2018 16:27:07
© дата внесення змiн: 16.03.2018 23:30:15
автор: геометрія

Мені подобається 6 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (132)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 07.03.2018 - 22:10
12 12 А життя продовжується .. Зі святом Вас, Валентино! Весняного настрою, натхнення! flo06
 
геометрія відповів на коментар Ольга Калина, 07.03.2018 - 23:36
Дякую,Олю!Та нехай продовжується, ми ж не проти...Привітання приймаю і Вас зі святом вітаю і всіх земних благ бажаю! 16 curtsey girl_sigh flo36 13
 
Шкода, що така доля у людини. 17 Всіх, кого немає поруч з нами, ми все ж не забуваємо. frown А життя, дійсно, продовжується. Зі святом Вас, Валентино!
 
геометрія відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 07.03.2018 - 23:33
Дякую,Світлано, і за увагу, і за коментар, і за розуміння! І я Вас,Світлано зі святом вітаю і всіх гараздів бажаю! 16 icon_flower flo08 flo23
 
Valentyna_S, 07.03.2018 - 21:36
І серце жде чогось. Болить,
Болить і плаче, і не спить...--за тими, кого не повернути
 
геометрія відповів на коментар Valentyna_S, 07.03.2018 - 23:30
Дякую,Валентино! Отак із болями й живемо, а відходити в інший світ все ж не хочеться... 16 19 smile flirt 31 flo26
 
 
геометрія відповів на коментар Володимир Бабієнко, 07.03.2018 - 23:28
Дякую,Володимире! 16 smile flirt 31 flo26
 
Знову плачу,Валентино Григорівно 17 .Таке коротке людське життя і яке нещасливе... frown А написали Ви дуже гарно.Легко,з любов'ю до рідних людей. 16 flo36
 
геометрія відповів на коментар Шостацька Людмила, 07.03.2018 - 23:27
Дякую,Людо!Отак же тепер спогадами і живу, а гарних родичів,та друзів завжди хочеться доки живі бачити, а вже потім хоч згадувати... 16 flirt smile flo36 flo19
 
Ніна Незламна, 07.03.2018 - 17:50
12 12 16 17 Дуже гарно ,Валю і цікаво! Життя складне,але добре,що є родина і є про кого згадати. З наступаючим Вас Святом!!! Миру,здоров*я, злагоди,достатку і тепла!
Успіхів і натхнення Вам!!! flo26 flo36 21 22 22
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 07.03.2018 - 23:25
Дякую,Ніно! Є люди,яких забути неможливо, а це ж ще й свої рідні-двоюрідні...Зі святом завтрішнім вітаю, всього найкращого бажаю... 16 kiss2 17 flo31 flo19
 
Haluna2, 07.03.2018 - 17:13
І знову цікава історія! give_rose
 
геометрія відповів на коментар Haluna2, 07.03.2018 - 23:12
Дякую,Галино! Отак по чуть-чуть описую і про себе, і про своїх рідних,та двоюрідних,сусідів, друзів,..бо ж рано,чи пізно відійду в інший світ, то може хоч хто з родини загляне у мій ноутбук, та хоч щось прочитає. У мене є й багато надрукованих творів,я їх не знищую,зберігаю у файликах, та хоч у мене і діти, й онуки хороші, та я все ж сумніваюся, що вони колись у них заглянуть, при нинішній їх зайнятості,їм не до мого писання... 16 girl_sigh flo36 flo21
 

Нові твори