БІЛИЙ ВІРШ
Як будь-який вірш у всьому,
Лиш рими немає в ньому.
Зима – така вся пишна, біла,
Із Березнем якось зустрілась.
Той був у модному жупані,
Мав жовтий бриль на голові.
Як Березіль на Зиму глянув,
Чуття його вхопили флейту,
Почали грати так розлого,
Аж ліс від подиву присів.
Наблизився до пані місяць,
Всміхнувся їй так ніжно-мило,
Зняв бриля і, чоло схиливши,
На танець даму запросив.
Пішла. У полі танцювали,
А потім в лузі біля річки,
У парку, у селі, у лісі
І навіть у моїм дворі.
Їм горобці на скрипках грали,
Вітриська – на віолончелях.
У такт підгавкував собака,
І навіть кіт щось там нявчав.
Вів Березіль білявку вміло,
За талію тримав рукою.
Кружляв у танці і до себе
Її, холодну, притуляв.
Розчулилась вона і зм’якла,
Емоції зробили діло –
Стопилось серце її лідне.
Степліло тіло, потекло.
Зняв Березень свого жупана,
На плечі Зимоньці накинув.
Таксі їй викликав мобільним –
На північ Зиму повезло.
Отож, нічого танути ув теплих обіймах, коли те тобі не до лиця. 
