коли я про тебе думаю –
з північного небокраю
біло-лілово світає,
наче маківка
розцвітає…
і я знаю,
що коли я про тебе думаю –
до твого раю
ластівка прилітає,
у віконце тобі співає,
ніжністю обгортає:
ти зупинишся мимоволі,
згадаєш зоставлених на Землі,
згорнеш на грудях руки
і скажеш подумки:
як виразно пташина співає –
мов до рідної матері промовляє…
02.03.2018
Так світло-чуттєво і сумно водночас... Між нашим і паралельним світами така тонка межа, і така близькість між розлученими Вічністю душами, що думки звідси, як ті ластівки, долітають туди - у засвіти...
дякую, Наталю бачу вже, що з літами, коли все більше близьких людей,і рідних, переходять за межу - в інший світ, і не тільки людей, а й багато всього, що любив і любиш, а воно зникло, змінилося, зів"яло-засохло, вивітрилося, розсунулося і т.д. - перестало тут бути одне слово, то чим далі - тим ближчає ТОЙ світ, куди все це перебралося, і віддаленішає ЦЕЙ, у якому і тобі місця залишається все менше й менше, і в тобі все меншає місця для цього чужіючого світу... отака філософія наразі
дякую Вам, Наталю Ваші слова вже нагадали мені про весну і слово "весна" тут не випадкове, бо це слово рідне зі словом любов, про що й у віршеві а "зв*язок між світами на межі світанку..." - звучить як прекрасний самостійний одновірш дякую за приємність знайомства з Вами