Я вийшла з теплої зати́шної кімнати, –
Повітря свіжістю мене обійняло.
Весняний вечір…тихо… почало смеркати …
В останніх променях все небо зайнялось.
Не опускався вечір, як йому належить,
Здавалось, ніби стрімко радісно злітав.
Птахи, кружляючи, прокреслювали небо...
Рожевий вечір ніжно щось мені шептав.
На небосхилі сяяли блискучі зорі, –
Хтось рано їх і марнотратно засвітив,
Неначе світло денне, в небесах прозорих,
І срібний місяць серед них палахкотів.
Так чарувало погляд світло загадкове,
Томила вечора щемлива тишина,
А навкруги така гармонія і спокій, –
Їх не збагнути і ніколи не спізнать…
08.04.2013
