У високому будинку, в тім що дев`ят поверхів,
Рудохвостий, біловусий кіт Муркотик собі жив.
У теплі, добрі і ситий, не життя, а просто рай,
Молоко, м`ясце, ковбаска що бажаєш обирай.
У кутку зручна коробка із перинкою м`якою,
Нагодують, приласкають, ще й пограються з тобою.
Як вареничку у маслі Муркотунчику жилося,
Та якось одного дня те життя нудним здалося.
Кожен день одне і теж, остогидло все котові,
Забажалося пригод, відчуття отримать нові.
Постояв біля дверей. Замкнуті… Не відчинити.
Перепона ця кота, не могла уже спинити.
Спритно скочив на вікно, кігтями вчепився в штору,
До відкритої кватирку швидко видрався на гору.
І з розгону в неї стриб! Полетів сторчма до низу.
Пощастило й тут йому, гепнувся на купу хмизу.
Озирнувсь по сторонам ошелешений котуся:
«Все вдалося!Вуаля! Ну тепер повеселюся!»
Переможно хвіст рудий прапором підняв угору,
І подавсь в нове життя із свого котяра двору.
Тільки завернув за ріг не путящий наш котисько,
Здоровеного собаку він побачив зовсім близько,
Пес унюхав теж його, хижо забіліли зуби,
Не чекав мабуть наш Мурчик, що так швидко лихо буде.
Наїжачилася шерсть: «Не чіпай мене!» - горлає.
Та собаку не втримать, наступає, наступає.
Зрозумів гуляка наш, утікати швидше треба,
І рвонув через дорогу, ну а тут нова халепа
Виск і скрежіт, гальмів скрип, хвіст під колесо потрапив,
Змучений голодний кіт, ледве вже волочить лапи.
Плаче: «Няв, вже нагулявсь, віднесіть мене додому,
Вже не хочу я пригод, горе хвостику рудому,
Людоньки допоможіть! Хочу у коробку рідну,
Не кидайте у біді ледь живу тваринку бідну!»
Котик голову підняв і від щастя вже заплакав,
Бо господар взявся десь і Муркотика погладив.
«Що приблудо, нагулявсь? Ну ходи сюди до мене»
А наш котик ніжно « Няв! Як же я чекав на тебе.
Віднеси мене назад, віднеси мене додому,
І про прикру цю пригоду не розказуй ти нікому».
ID:
778173
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.02.2018 22:30:26
© дата внесення змiн: 25.02.2018 23:17:30
автор: Наталка Долинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую)))
