Розквітла рясно вишня у дворі,
немов дівчина вкрилася фатою.
Приємно заблукати в тій порі,
де мама буде завжди молодою.
Вишня-черешня моя,
батьківська світла родина,
щебет дзвінкий солов’я,
серця мого половина.
Спадає долу ще духмяний цвіт,
і вітерець його кружляє в танці.
Через десятки не забуду літ,
до річки як купатись бігав вранці.
Вишня-черешня моя,
довго ти й рясно родила.
Нині у мене своя
вже немаленька родина.
А влітку вишні знову забринять,
немов гірлянди у зеленім листі.
Як ті жарини, що для всіх горять,
хто на гостину завітає з міста.
В кожного доля своя,
пісня дзвінка, лебедина.
Завжди ж чекає моя,
вишня й батьківська родина!
17.02.2018
Дякую, пані Ганно! Ви маєте доступ до групи "Українська поезія" на ФБ? В мене ця група днів з десяток, як кудись поділась і Ваших публікацій в ній тепер теж не бачу...
Чудова пісня. Чомусь саме дерева з"являються у спогадах про дитинство і найчастіше вишня.
