Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Спокусливий вечір /проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: Спокусливий вечір   /проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 19

Пошук


Перевірка розміру




Спокусливий вечір /проза/

Спокусливий вечір Зимовий вечір… Він так приходить рано… За вікном завивав вітер, мабуть буде метелиця, думав Роман. Треба закрити курей, бо, ще вночі щось залізе та подушить, як колись, хто знає… Ось так, живе з думками три роки поспіль, хоча, ще й не старий, минуло лише п`ятдесят. Дружина після хвороби пішла на той світ… Він часом, як надворі, кине погляд до небес і вкотре скаже, - »Чому доле так? Нащо так рано її від мене туди забрали?». А потім на віях непрохані сльози… А діти…. Син і донька вже одружені давно, Бог дав їм кожному по синові і доньці. Кажуть щасливі, хай живуть. Якийсь бізнес мають разом по кондитерській справі. Він ними тішився, що дружні, а вони й правда не лукаві, з дитинства знаходили спільну мову між собою. Довіряв їм в усьому, вважав недоречним лізти в їх відносини. Шкода, що рідко приїжджають та відразу в душі виправдовував їх, тяжке життя, що сказати. Хіба це життя - це виживання… Діти з онуками навідувалися до нього раз на рік, влітку, коли день народження, навезуть подарунків, розцілують. А потім, ще на один день залишаться, щоб на цвинтар сходити. Весь час поспішають, кажуть, роботи не початий край і в обіймах тихо слова, - «Тату бувай» і сльози на очах. -« А може нарешті поїдеш з нами?» Вкотре до них всміхнеться, -» Та я ..Те.. Ще ж не старий. Нащо буду заважати, ви молоді живіть, насолоджуйтеся життям, виховуйте діточок. Для вас зараз такий скрутний час, в Києві школи кращі і інститути є… А, що село, з кожним роком більше занепадає, що молодим тут робити? ». Вони гайда і на машинах, лише пил вслід, він перехрестить їх в дорогу і розхвилюється, як завжди та приховає сльози. Надворі вітер розгулявся, в трубі, аж завивало. З вікна було видно, як сніг то кружляв, а то раптово пасмами летів до землі. Підкидав дрова в пічку, вони тріщали, іскрили, котел весело загудів. - Ну от і добре, - сам до себе. На стільчику, біля котла, грівся кіт, від задоволення, аж розтягнувся, а його хвіст час – від - часу колихався, мов колиска. - Ну, що? Відгуляв, наївся, помився? То добре, тепер і мені слід себе привести в порядок. Що скажеш на ніч поголитися, чи ранком? Він не знати для чого запитував кота, це було так за звичкою. Адже знав, що той нічого не відповість, може лише потягнутися кілька раз і вкотре примружити очі, чи відкрити їх і знову задоволено закрити. Роман поглянув на кота, закопошилися в голові думки… Йому то добре, два дні була гарна погода, світило сонечко яскраво, повіяло весною, вигулявся, не являвся додому. Лише було чути за вікном котячі весільні пісні… Мене б хто хоч раз за чотири роки зігрів і обійняв… Немає таких, одиноких жінок в селі, всі старші, ще й набагато років. Хоч би швидше весна, тоді б на свого трактора – коня і по полях, до пізньої осені, не лізли б такі думки. Кивнув рукою, що це знову лізе в голову, аж відчував, як по жилах, гаряча кров заграла, себе сварив в душі. Велике дзеркало в шафі ледь припало пилом. Так, так… Щось не все до ладу в мене, треба витерти, здається тільки вчора скрізь прибирав, чи то забув його протерти? Ще ж не такий старий, рано розум втрачати. Хитав головою… Вже поголився, виконав всі вечірні гігієнічні процедури і за звичкою, ледь - ледь покропився одеколоном. Є в нього дезодорантів всякого запаху, це діти так стараються, кажуть, щоб, не старів. Донька часто заводила розмову, можливо, ще одружися, а воно трохи соромно перед дітьми, хіба в такі роки хтось закохується? Хоча знаходяться пари, як побачиш по телевізору, вік ролі не грає. Хто знає, яка доля, чи сам буду доживати, чи знайдеться якась, все там, нагорі вирішиться, серед зірок, чи знайдеться, ще якась одинока зірка, яка розділить зі мною останні роки. Поставив чайник на пічку, пішов в іншу кімнату. Надворі посвітліло, хурделиця вщухла, виглянув в вікно… Над пагорбком молодий місяць, до нього немов всміхався, а поряд мерехтіло кілька зірок, а далі виднілись підсвічені сяйвом хмари. Включив телевізор, всівся зручно на дивані, подивився » Подробиці» на каналі «Інтер». Починався фільм, перший сюжет лише роздратував, показали вбивство чоловіка. -О! Знову ці страшилки! - сказав знервовано. Переключив на канал «ТЕТ», а там програма «Віталька», Той молодик, визивав усмішку, такий худий, здавалося немощний, а поводився, як справжній мачо. Затискав молодих жінок, гладив оголені ноги, цілував пишні перси. Знервовано встав з дивану, виключив телевізор, аж раптом почув гавкання собаки і стук в вікно. Похапцем підтягнув спортивні штани, на майку накинув курточку, вийшов на веранду. Здивувався, коли включив світло, він побачив жінку у біленькій в`язаній шапці, обличчя майже не видно, до очей закрите сірим шарфом. Вона топталася на місці, -Романе, що не впізнав? Доброго вечора! - Галю ти? Ти звідки і куди в таку пору? В тебе, щось трапилося? Заходь, заходь, років п`ять з тобою не бачилися, - здивовано роздивлявся її. Ледь хвилюючись запропонував, -Проходь, не соромся, ми ж свої, як-то кажуть. Він допоміг їй зняти пальто і швидко прибрав деякий свій одяг, що лежав на дивані та на стільцеві. - Розумієш машина заглохла, не заводиться. Тут, не далеко, кілометра два від села. Вчора приїхала в Мартинівку за картоплею та за консервацією, був же такий гарний день, вирішила заночувати. Не поспішала, хто знав, що так погода зіпсується, думала до містечка доберуся поки стемніє. Та не тут то було, ці десять кілометрів до вас їхала всі п`ять годин, три рази зупинялася машина. І все є в ній і бензин, і вода та чомусь сказилася. Як на лихо, хоч би хтось їхав чи в одну сторону, чи в другу, нікого. Ночувати в машині побоялася, думаю задубію. Пригадала вас, адже разом вчилися в школі, хоч і різниця два роки. Ми ж і так не раз бачилися і з Оксаною, і з тобою в школі на зустрічах однокласників, не цуралися ніколи. Перевела подих озирнулася по хаті, в одну кімнату були двері закриті. Тихіше запитала, -А вона, як зараз? Мабуть спить, хоча б не розбудити. А я розбазікалася на радощах, що давно не бачилися. - Багатенько часу минуло, як бачилися, я тоді саме з Києва, від сина приїхала, з онуками прийшлося побавитися. Галина помітила, як він змарнів на обличчі, опустив голову, - Давай знімай чоботи, швидше ноги зігріються, поп`ємо чаю, поговоримо. Вона зняла чоботи, він побачив промоклі носки. - Ого! Та ти й ноги бачу добре промочила, як це тебе угораздило? Жінка трохи зніяковіла, розчервонілася, поправила підстрижене волосся, - Та ні, це, колготки. Тож хотіла машину товкати, набрала в чоботи трохи снігу, а потім до тебе йшла. Такі ж кучугури скрізь навіяло місцями, аж по коліна, що ледве пройдеш. Він всміхнувся, - Ну це зняти тобі не допоможу, ти вже сама якось, я вийду. Принесу води, попариш ноги і я тобі все розповім, як давні знайомій, з якою колись вишивали в школі на танцях, - вже веселіше сказав і шмигнув на кухню. Вода парувала в мисці, Роман підливав воду і поглядав, то на її ледь прикриті коліна, то на обличчя. Відчув чоловічу силу в тілі, ледь стримував бажання близькості. По тілу бігали мурашки, відчув, як гучно билося серце, кидало в піт. Зібрав всі сили вгамував свої почуття. Не поспішаючи розповідав про дружину. Галина слухала його і тримала в руках чашку, з якої парував чай, в хаті пахло м`ятою, чебрецем. Запала тиша…. Кожен думав про своє… Роман намагався відводити від неї очі, щоб їй не так було видно його хвилювання і бажання. Хоча він дивився на неї і пригадував молодість. Галина ж була шокована тим, що Оксани немає. Вона знала, що вони разом жили дружно, ніколи і ні від кого не чула, щоб Роман гуляв, чи колись бився, чи пиячив, чи ображав дружину. Робила висновки, так, то було її щастя, але нажаль коротке. Чому такі долі, їй би жити й жити…. Стиснуло в горлі, як пригадала свого чоловіка, з яким майже відразу розійшлася після пологів. Пиячив, протягував до неї руки… Що вона з ним хорошого бачила в житті? Навіть і після розлучення три рази просився, прощала та спокійним життя було лише на декілька днів. Добре, що в Києві жила старша сестра, вона допомогла влаштуватися двірником. Там дали однокімнатну квартиру, там і виховувала єдиного сина, який зараз працює в міліції і живе в тій же квартирі. Син віддав їй свою стару машину, собі купив іномарку. Вона ж купила собі в районному містечку однокімнатну квартиру, щоб не було далеко їздити в село, до рідного дому. Тепер його має за дачу, тож краще самій вирощувати овочі та фрукти, чим купувати на базарі. З двірників давно пішла, бо вже не те здоров`я стало, що в молоді роки. Вона, ще відразу після школи закінчила курси крою та шиття. Майже все життя шиє одяг для чоловіків і жінок, в неї це дуже гарно виходить. Завдяки цьому живе більш – менш не так скрутно, ще й допомагає сину. Вона так поринула в спогади, що не помітила, як Роман взяв рушник і присів біля неї, - Давай витру ноги. Галина миттєво почервоніла, крутила головою, замахала обома руками, -Ой, що ти! Що ти! Господь з тобою! Він легенько поклав руку на плече, ніжно заглянув в карі очі, -Ну, що ти, хвилюватися не варто. Ми ж не діти, гадав тобі було б приємно, якби я допоміг, позалицявся б трішки. Від почутих слів округлилися очі, ледь всміхнулася, -Ой, Романе скажеш таке…. Мене, аж в жар кинуло, ти ж знаєш стільки я років сама, і ,як ти кажеш ми ж не діти, розуміємо все. Потім задумавшись, хитро поглянула, - Ну добре, позалицяйся, я б щось перекусила, після чаю, аж засмоктало в шлунку і якщо можна включи телевізор. - Боже який я бовдур, ти ж голодна, звичайно, скільки пройшло часу, як з села. Зараз одна мить і в мене є домашнє вино, вип`ємо за зустріч. Він пішов на кухню, різав шматок сала, ледь не врізав пальця. Що, це зі мною, невже це мій шанс? Це ж треба! Здається і місяць не вповні, щоб в голову лізли такі думки і так гаряче по тілу, аж відчуваю, як циркулює по жилах кров. Сьогодні дивний вечір, вечір спокуси, все чомусь складається так. Напередодні лізли думки, а, ще та телепередача розважальна « Віталька, чи то були передчуття, що щось мало статися? Пруть емоції, кришу зносить, відчуваю себе хлопчиськом. Як вона себе поведе, якщо запропоную залишитися назавжди? І вже всміхнувся, гарна жінка, і в молоді роки була славна, не завжди час забирає красу, хоч і сріблить коси. Я здається на вид не такий, як був колись, але ж для чоловіка треба, щоб була сила в руках, в тілі. Хоч стільки є прислів`їв на цю тему, старий кінь, молодий кінь, але ж мені не сімдесят, ще ж здатен гори перевернути! От би потрапити в її обійми, пізнати поцілунки, які вони? А можливо такі ж медові, як і завжди в усіх, в молоді роки. Взяти її за талію…. Аж ніж вислизнув з рук, по тілу мурашки… Час покаже, що буде далі, заспокоював себе, смажив яйця. Перед очами мерехтів екран телевізору, по ТЕТ все ще йшла передача «Віталька». Та вона не помічала її. Коли Роман йшов на кухню, уважно дивилася вслід, такий мужній, впевнений в собі, мабуть, ще має силу до жінок, що так поводиться. А може це нарешті мені доля всміхнеться? Не буду сама, хто знає скільки, ще відміряно прожити на цьому світі. Зумів зробити щасливою Оксану, можливо мій час настав порадіти життю. Він один тут, я одна в містечку, діти вже добре стоять на ногах, можливо варто спробувати, якщо звичайно погукає… -О! Ти Галю, «Вітальку» любиш дивитися? Раптово перервав думки Роман, всміхався, тримав в руках на підносі вечерю. Вона почервоніла та миттєво виправдалася, - Та я… Те… Не знаю де пульт, щоб переключити. Та, ще знаєш, емоції беруть верх, думки в голову лізуть.. Такі дивні обставини, я в тебе гостюю, машина заглохла, майже не вагаючись покинула її, дива, це ж треба, щоб так все сталося… Він ласкаво поглянув, -А може це доля наша така і там все на небі вирішили за нас… Вона відчула прилив крові до обличчя, опустила голову. Вони сиділи за столом, випили вина і всміхалися один до одного, наче їм було по років тридцять, не більше. Галина пригадала, як одного разу їхали мотоциклом в це село, в клуб на танці. Адже десять кілометрів, це не два чи три. Поверталися додому, той мотоцикл зламався, майже п`ять кілометрів його товкали, додому повернулися під ранок. Розповідала, як батьки влаштували «розгон» всім, хто їздив, крику було на все село. Згадували школу, друзів, ловили погляди один одного і знову всміхалися. - Ти посидь, я приберу все сам. Ти ж гостя, давай поки що якусь музику знайду, а потім будемо влаштовуватися на ніч. Він знайшов канал «Шансон», співала Любов Успенська, звучали пісні про кохання. Спокусливий вечір тікав… Дав дорогу зоряній ночі…. Лукаво місяць в вікно заглядав… Вони сиділи на дивані, він ледь обійняв рукою її за плечі і тихо майже на вухо, -А може залишишся в мене назавжди? Ласкавий погляд, в очах ледь - ледь виднілися іскринки, вона притулилася до його мужніх грудей… Ніч розпалила їх почуття в своїх обіймах… 16.02.2018р

ID: 777369
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2018 17:22:30
© дата внесення змiн: 17.02.2018 10:10:44
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 19 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Зоя Журавка, Виктория - Р, Світлая (Світлана Пирогова)
Прочитаний усіма відвідувачами (233)
В тому числі авторами сайту (31) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 28.02.2018 - 07:58
12 12 Дуже гарно написали. Мені сподобалось. flo19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Я рада,що читаєте. 21 give_rose give_rose give_rose
 
Зоя Журавка, 19.02.2018 - 23:13
Неймовірно-хвилююча історія кохання!!!Ви Ніночко, така молодець!!! 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Журавка, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро дякую за теплий відгук! Рада,що завітали. Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Амадей, 19.02.2018 - 10:13
Прекрасно!!!Зворушливо до сліз!Правда зрозуміє
моі емоціі в повній мірі той, хто подібне
життя прожив.Спасибі Ніночко.Щастя Вам,щасливоі
Вам ЖІНОЧОІ ДОЛІ, вічного кохання, тепла в серці і на душі.Натхнення Вам сонячного.
16 16 flo26 19 flo32 flo32 flo33 31 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Амадей, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Приємно на душі,що сподобалася моя проза.Так,це з життя і гадаю в людей є подібні випадки. Мене сьогодні трохи вразив вірш -М.С.
"Колись давно не розумів віршів" Бачите в декого інші погляди на прози.Я рада,що Вам сподобалася проза. А Ви читали прозу "Це сталося після дощу"? Гадаю не пошкодуєте. Всього найкращого Вам!!! 22 22 give_rose
 
Миколай Волиняк, 18.02.2018 - 16:56
smile friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
Красиво та душевно, Ніно! 12 16 16 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Валічко! Щиро дякую! Ви десь пропали,я вже думаю часом не захворіли...Зараз грипп ходить,треба берегтися.Хай,буде все добре,будьте здорові,гарного настрою і натхнення Вам!!! 22 22 21 give_rose give_rose give_rose
 
Любов Іванова, 17.02.2018 - 14:05
Чарівне оповідання... Ваші прози - дивовижні, Ніночко... 12 12 16 16 42 heart 43 flo23 flo23 flo23 12 12 16 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Люба! Рада,що завітали. Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
геометрія, 17.02.2018 - 12:45
Дуже мені,Ніно,сподобалася історія життєва. Ще вчора прочитала, і коментар писала,а ноутбук,чи то інтернет,як сказився, мій коментар невідправлений залишився, то сьогодні пробую знову... 12 12 16 smile girl_sigh flo36 flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро дякую,Валю! Так вчора бісився сам КП,щось писало сесія та й сесія.Я рада,що читаєте, що сподобалася проза.Успіхів Вам дорогенька,а основне здоров*я і миру! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Виктория - Р, 17.02.2018 - 09:21
Насолода читати Вас Ніночко, гарно, щиро, 12 16 16 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Виктория - Р, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ТАИСИЯ, 16.02.2018 - 21:40
Это же надо ...создать такие обстоятельства...
как бы случайные!? которые делают одиноких людей счастливыми!!!
Ну как в Кино! Ай да фантазёрка! Браво! hi yahoo love03 16 16 icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо,Тая! Я рада,что Вам понравилась проза.Успехов Вам дорогая!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Знавець людських душ Ви,пані Ніно.Дуже життєва розповідь. 12 12 12 17 16 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шостацька Людмила, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що завітали. Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
У майстрині прози завжди порядок в написанні чудової розповіді. 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Рада,що читаєте. Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ніно, у Вас гарні всі твори... flo06 writer writer
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ярошенко, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що завітали.Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Лилея, 16.02.2018 - 20:26
Ниночка!!! Очень интересный, жизненный рассказ!!! Спасибо большое!!!
12 12 16 flo06 16 19 flo32 flo32 39 39 39 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лилея, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо! Очень рада,что понравился рассказ. Успехов Вам и вдохновения!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 16.02.2018 - 20:19
12 12 16 16 Гарна життєва історія...
Хай у них все буде добре.. А вам дякую за таку плідну роботу... good tender flo26 writer
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що завітали. Всього Вам найкращого!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ніна-Марія, 16.02.2018 - 20:11
Дякую Вам, Ніночко, за таку чудову розповідь. Ви таки майстриня прози. 12 12 12 16 21 22 22 flo31 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Завжди Вам рада. Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори