Похвалився якось Лев, що є на продаж шуба.
І мякенька, і легка, й тонесенька... не груба.
Поглянути на шубу ту лиш Мавпа захотіла,
тому вона за Левом тим три дні підряд ходила.
Надумав Лев на сміх піднять, то ж нібито й не знає,
чому це Мавпа та весь час так близько походжає.
Пройшло немало часу, глянь... А Мавпа все чекала.
А як набридло їй чекать - про шубу ту спитала.
Ой, як сміялись... досхочу, усі з тієї Мавпи.
Дісталося і Левові за ті недобрі жарти.
Про його вчинок й дотепер тут добре пам'ятають.
Засуджують... А чому б ні? Бо добре усі знають, як
виніс шубу отой Лев. Вона негарна, сіра.
Він вивернути її встиг... Була, як облисіла.
А Мавпа глянула - й такої шуби не схотіла.
Буває часто так й тепер... Роблять собі ж на згубу!
Ті, хто на інших, як той Лев, вивертає шубу.
Затямте всі: шуби такі нікому не потрібні. А ті, хто їх
ще й вивертає... душею дуже бідні!
Гарний Вірш!Глибока тема!Дуже цінні Слова! 
ДЯКУЮ, ТАНЮШО! 
