Мамо, скажи, як жити,
Де і про що благати?
Прикро так… Нащо, світе,
Став мені казематом?
Мамо, не тішать вишні,
Мамо, сади не пахнуть!
Чом же я зайвим вийшов,
Сірим безкрилим птахом?
Мамо, скажи хоч слово!
Чим залатати душу?
Чом мені все – полова,
Чом оте кляте «мушу»?
Мамо, кого питати?
Рідна, кого, крім тебе?
Ти – у глибокій хаті,
А я не бачу неба.
Сни мої – божевілля,
Клапті страшного дива,
Яв моя – то похмілля
П’яні речитативи.
Мамо, а, ЯК забути?!
Мамо, а, ЯК не знати?!
Рідна, скажи, як бути,
Коли любов – стигмати?
Мамо, я не злочинець!
Просто хотів любити…
***
Я залишу гостинець
Тут, на надгробку. Квіти.
болючі твори у вас останнім часом - як живе гілля з обдертою корою. то не применшує, звісно, їх цінності. у четвертому рядку ритм дещо змінюється. а якщо так: «прикро так... нащо, світе, став мені казематом?»
Гарні у Вас порівняння, асоціації - гілля з обдертою корою... Цінність? А кому ті твори, окрім мене потрібні? Яка з них користь?
А до зауваження Вашого дослухався. Зробив саме так, як Ви пропонували. Дякую Вам. Так просто, на поверхні все, а я голову ламав. От що значить - профі.
бентежно
