А думки неприборканні знову лягають в рядки,
І якась не смілива одна знов мовчати попросить.
Ну чи може і справді узять й промовчати таки?!
Та і розум нашіптує вперто : "А може вже досить?
Ну та скільки ж іще з вітряками вестимеш ти бій?
Не старайся намарно, бо вірші не можуть багато."
Заплітаю голкИ й колючкИ у новИй опус свій.
Ну не можу! Не можу хоч плач у собі їх тримати!
Там вирує майдан, а гарант... заховався за спини.
Помилки попередника добре засвоїв мабуть.
Все на службі Петра - і поліція й нові дружини,
Добре варту свою прихарчованні хлопці несуть.
Знов вирує майдан, увірвався терпець у народу.
Йде на сході війна, ну а тут нас нахаби грабують.
Та хіба ж про таку мріяв люд український свободу?!
Чом плачів материнських на Банковій зовсім не чують?!
Гей, панове, отямтесь! Чотири вже роки війна!
А керманич інкогніто бач на Мальдіви літає.
Притомивсь бідолага? Змарнів геть і сили нема?
А солдат в бліндажах, у багні під свист куль спочиває...
У людей увірвався терпець знов вирує майдан,
Політична еліта сидить у глибокій калюжі.
Дай же мудрості, Боже великий, сьогодні всім нам,
Щоб змогли для добра згуртуватись серця не байдужі.
