Якже хочеться, мамо,додому,-
Хоч на день, чи хоча би на час...
Залишити роботу і втому,
Пригорнутися, мамо, до Вас!..
Аромати відчуть свого дому,
Знов відчути,як пахне наш сад,
І почуть Ваше лагідне слово,
Й прислухатись до Ваших порад...
Та на жаль це зробить неможливо,
Бо нема вже будинку у нас,
Нам чужинці його розгромили,
І спалили чудовий наш сад...
Та і Вас уже,мамо,немає,
Ви заснули давно вічним сном,
Моє серденько болем стискає,
Віє в душу гірким полином...
Та додому усе ж я приїду,
І до нашого двору прийду,
Там в зажурі тихенько постою,
Свою голову низько схилю...
І на цвинтарі, біля могили,
У Вас прощення я попрошу...
Посаджу біля неї калину,
І у пам"яті все збережу...
А потім візьму руку вила,
А у другу візьму мітлу,
Всяку пакость в землі нашій виколю,
А потім чистоту наведу.
геометрія відповів на коментар М.С., 27.01.2018 - 23:13
Дякую! Минулого літа я побувала у селі біля свого двору,та і хати вже немає,і заросло все кущами,то де вже там наводити чистоту. Лише з троюрідною сестрою побачилася і поспілкувалася,а восені вже і її не стало...
Дякую,Любо! Я кожного літа 1 - 2 рази буваю у селі, іноді і до свого подвір"я під"їжджаю, бо хати й справді вже нема; а цього літа щось не склалось,і у селі я не була,тому й бува мені тоскливо,і я пишу про це в віршах...
І я намагаюся відвідувати рідні місця якомога частіше. Навіть написала вірш після останної своєї поїздки "На гостини до рідного краю" Дуже хотілося б щоб Ви його прочитали.
Вибачте,Ніно,що навіяла Вам смутку...Це винуватий мій сон,мені приснилась цієї ночі мама,й наший будинок,якого вже нема, ото й замуляло у серці, то я й у вірш усе взяла...