Був ранок, звичний день, ти їхала в трамваї
Біля вікна сиділа, й споглядала навкруги
Навколо – люди, кожен сво́ї справи має
Всі у полоні є міської метушні
Ти в довгому, у чорному плащі, волосся вниз спадає
А тво́ї очі – моря два, небесної краси
О дивовижна, ніби то на показ мод рушаєш
Тепло, захоплення і грація в тобі!
І ось раптово я тебе́ побачив у вагоні
Засяяло навколо сонце, і веселка в небесах
Твій силует, до кожної краплини вже знайомий
Вогонь і полум’я у люблячих очах
І ти побачила мне – перемінилась
Вмить посмішка засяяла в обличчі милому твоїм
Підвелась стрімко ти, й до вікна щосили притулилась
Це була мить, та запалу дала двоїм
Я за трамваєм біг, та де там – не здогнати
Кричав тобі: « Сказати маю щось важливе я тобі!»
Ніяк. Так само неможливо вітер упіймати
І наздогнати не змогли слова мої
Я зупинився, зникла ти, немов і не бувало
Навколо перехожі всі дивуються з того́
Мить. Тільки мить – як цього мало
Бо головного так і не сказав всього́
Так сумно стало, що заплющив очі
Розплющив – це ж був сон нічний!
Але всередині – горить усе, пече, лоскоче
Тепер в реальності, а не у сні
О дивовижна! Що ж це означає?
Щезаєш ти, і знову за тобою я біжу
А серце просить і по справжньому кохає
Гаряче так у сні, І ще сильніше наяву!
Ви все якось на відстані з нею. Та підійдіть колись ближче і скажіть їй в очі все, що відчуваєте. І вам, і їй, мабуть, від цього буде краще. Я так думаю.
.................
