Єдина прикраса, яку носив на руках,
Це ти, - моє сонце! - мій ніжний замріяний світе!
Тебе я водив в світанки по вузьких стежках
У холоді ранку собою старався зігріти.
Єдина з пісень, яку в своїм серці ношу
Вже після того, як мама дала колискову,
Це мова твоя, як шелест нічного дощу,
Як щебет пташини ранковий.
Єдина із форм яку зберігав би весь вік,
Пильніше музейного скарбу,
Це врода твоя, довершеність бюсту і ніг,
Обличчя нев’янучі фарби.
Єдині з зірок, що світять мені всі літа -
Це очі твої, що кличуть мене за собою.
В них сяє надії на щастя зоря золота,
А часом туманить журбою.
Єдину опору я завжди у труднощах мав:
Це ти, в моїй долі надійна і вірна фортеця!
Що б там не траплялось, я впевнено вірив і знав,
Що жде мене любляче серце!
Єдине, чого понад все на світі боюсь,
Чого і не вимовлять губи,
Це те, коли вранці від ночі у день повернусь,
А ти мене в ньому не любиш!
20.01.2018
Сподобалось! Так опори втрачати важко, а єдину й поготів... Але це не про вас
dovgiy відповів на коментар Яна Бім, 21.01.2018 - 23:23
От якраз у мене таке і можливе. Не завжди у того, хто любить,доля вірна все життя. Нічого вічного не буває, тим більш у важкий відрізок життя. Та сказане зараз - суто особисте. Я ВАМ дякую, Яно!
Яна Бім відповів на коментар dovgiy, 21.01.2018 - 23:34
Будь ласка! Хай все буде добре у Вас! Тримаймось!
dovgiy відповів на коментар Яна Бім, 21.01.2018 - 23:54
Сподобалось! Так опори втрачати важко, а єдину й поготів... Але це не про вас 
