Чую знов щебетання малечі,
Наче знов поміж неї й сама…
Шаллю теплою кутає плечі
На шкільному подвір’ї зима.
І торкається невипадково
Серця лагідність теплих думок,
Коли йду поміж кленами знову
Там, де кличе знайомий дзвінок,
Де помешкання спогадів давнє,
Де уроків моїх голоси
І те щось несподівано-справжнє,
Що підносить на хвилю сльози…
Не впізнати алею кленову,
Сиві сосни торкаються хмар…
Нескінченність життя в обновах
Все нотує старенький ліхтар.
Часу плин не здивує нікого,
Та чому ж тоді серце щемить,
Як іду до шкільного порогу
Проживати вже пройдену мить?
Хороший вірш. А ностальгійні спогади повертають у далеке минуле.
Пройдуть літа та тільки ти не забувай
Шкільні роки і друзів вірних пам’ятай
Дитинство безтурботне,
Що вже безповоротно
Пішло назавжди десь за небокрай
Літа минули вже на скронях білий сніг,
Шкільні роки ніхто із нас забуть не зміг
У світ веде нас мрія-
Вертає ностальгія
У рідну школу на її поріг.
Дякую, колего,за такий чудовий вірш-спогад...
Час пливе, поспіша,
Ніби в річці вода,
І нікому його не спинити.
Ой роки, ой літа,
Не спішіть, підождіть,
Скільки нами в житті пережито.
І дитинство в біді,
Юність наша в труді,
Важка праця у зрілому віці.
А тепер ми такі -
Неспокійні й слабкі,
Хоч старієм, та вмієм терпіти.
Живемо між людьми,
Ще й працюємо ми.
До чужої біди не байдужі.
Хоч в нас сили малі,
І на вид ми слабкі,
Та ми духом і вірою дужі.
Час пливе, поспіша,
Не черствіє душа.
І добро ми ще вмієм творити.
А роки, не біда,
Як співає душа,
Легше з піснею в світі нам жити...
Дорогенька колего, вкрай зворушили мене своїм віршем.Дякую щиро за спорідненість почуттів.
Час пливе, поспіша,
Не черствіє душа.
І добро ми ще вмієм творити.
Здоров' я Вам і радості від кожної миті життя!