|
Так небо низько сіло над селом,
Воно й до того цілий день так висло.
Його підперти би Шевченковим стовпом
І піднімати так, щоби у грудях тисло.
Я не дуб, що підпирає небо,
Хоча, якщо б прожити літ отак сімсот!..
Зазви́чай у Атлантах в Бога є потреба,
Та як, скажи, підняти душу до висот?
Нам трохи б грузу скинути з душі
І всім гуртом повз пекло - аж до раю.
І оминути лабіринти-віражі,
Бо ми - народ! Громада! Бо ми вимагаєм!
Ми вражені синдромом череди...
А хтось не так пасе те наше стадо.
В путі лиш напрям взяли, а вже - не туди,
З своїх палких сердець будуєм барикади.
А хтось сидить, вже зрізавши той дуб,
І як на троні, наче й не на зрубі,
Із гаслом гу́чним: "Кров за кров" і "Зуб за зуб".
І не в Любові світ живе, а в перелю́бі.
Як падав той кількасторічний дуб,
Стогнав, як стогнуть вікові Атланти!
І кожна трісочка, і кожен той пору́б
Пітнів, стогнав, що його нищать окупанти.
...Вже сонце вийшло. Небо підняло́сь...
Біля пенька - малесенький росточок.
- З якого дива? Де ти тут, мале, взялось?
Маленька віра, зе́рня, молодий дубочок...
- Я дуже швидко виросту, повір.
Лиш дайте світла, дайте мені Волі!
Бо ж я росту до Сонця, я росту до зір!
Серед своїх! І не один я в чистім полі.
Я буду сильним, як мій сивий дід,
Отой, що жив століттями до мене.
І я триматиму це небо сотні літ,
А ти для себе, друже, виріши дилемму.
Усі крапки́ порозставляй над "і",
Будь в злагоді з людьми...тай і з собою...
Нелегко, люди, жити в вічній боротьбі,
Ще гірше, важче бути все життя рабо́ю.
ID:
772214
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 19.01.2018 15:20:54
© дата внесення змiн: 15.03.2018 19:31:34
автор: Галина Яцків
Вкажіть причину вашої скарги
|
