Білий сніг і моя біла мрія,
Білий хист, як віхола-завія.
Не може знайти притулку на великій землі
І, може, від того їй якось не по собі.
Так стали непотрібними вимисел і диво,
Від чого мить дивилась якось нещасливо
На всю реальність і буденність того ж снігу,
Який втрачав казковість у відлигу.
І більш нема метеликів на склі,
І більш морозець не фарбує мої сни.
А може дотиком холодним защемить,
Що світ, весь світ тобі болить.
Так сльози замерзають на очах,
На вітях у дерев і на дахах.
Й нагадують кришталь ранкової роси,
Як залишки ще справжньої краси.
