Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: А ЗА ВІКНОМ - "ЧОРТ" - ВІРШ


геометрія: А  ЗА  ВІКНОМ - "ЧОРТ" - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 22

Пошук


Перевірка розміру




А ЗА ВІКНОМ - "ЧОРТ"

ДІТИ - ЦЕ КВІТИ, МАМА – ЦЕ ЛІКИ… Доброго дня, моя "КПеешна" сім"я. Мабуть усі дорослі знають і відчувають, що для дітей найважливіша людина - мама, а для мами – дитина. І задля дитини мама готова на все. А яку ж радість приносить кожній жінці народження дитини, про це теж знає кожна мама... У Кропивницькому уже 15 років існує чудова Всеукраїнська розважально-інформаційна газета: "САКВОЯЖ,історії з життя"...До неї пишуть усі небайдужі люди. І всі,чи майже всі, твори газета обов"язково друкує. А ще в 2017 році вийшла книга:"САКВОЯЖ":15 років життя,яка є збірником історій і віршів читачів цієї газети. У ній опубліковані надіслані до редакції історії на протязі з 2002 по 2017 роки. Це не просто книга, це-казка ,дуже гарно оформнена і порівнюючи не дорога... Ось уже майже 15 років і я є: і читачем, і дописувачем до "Саквояжу"і цієї книги. І певне всі знають, що слово саквояж означає – мішок, ручна дорожня сумка.Отож і збирає ця газета історій,які їй надсилають прості дописувачі... В кожному номері цього видання є якісь цікавинки, а ще є й такі, які викликають цікаві власні спогади. Ось наприклад у №44 від 02. 11. 2017р. для мене такою стала історія Марії Садовенко "А на порозі…Гітлер", де вона розповідала про забаганки жінок при надії. А так, як мені прийшлося бути в такому стані аж три рази, той мені відразу ж пригадалися, щоправда не забаганки, а ситуації: непередбачувані, а іноді й прикрі. Почну з перших своїх пологів, які в мене були ще тоді, коли я була студенткою. Академвідпустку я не брала, і відразу після зустрічі Нового року, зібралась їхати на екзаменаційну сесію, хоча і була вже в декретній відпустці, та за медичними показниками і власними підрахунками повинна була народжувати десь у середині лютого. Мама не радила мені це робити так як з свого досвіду знала, що пологи можуть бути і раніше.. Та я все ж поїхала. Мої однокурсники віднеслися до цього з розумінням і ненав"язливо опікувалися мною. Та мама все ж змусила мого Анатолія поїхати і вмовити мене повернутися додому. Той узяв відгули, та й приїхав. Декілька днів побув зі мною, доки я склала останній екзамен, та й на старий Новий рік привіз мене додому. Сам пішов у якихось справах, а я готувала вечерю. Почувши, що хтось постукав у вікно, я глянула на нього і моя душа відразу перемістилася у "п"ятки", бо у вікні я побачила чорта, я заойкала, а чорт з незвичайним рудим обличчям і ріжками, зареготав. Я опустилась на стілець і застогнала. На щастя у цей момент додому повернувся Анатолій, я почула серед голосів і його голос, і гучний сміх. До хати зайшли Анатолій разом з чортом і його супутниками. Ними виявилися: мій двоюрідний дядько Мишко,(син бабусі Дусі, про яку я вже писала, а про самого Мишка ще напишу в окремій історії), та його довготелеса подруга, з натягнутою на обличчя капроновою панчохою,підмальованими вусами і бровами, та ще й з хустинкою на голові, зав"язаною над лобом так,що її кінці слугували ріжками. Вони прийшли посівати. Я уважно вислухала їх цікаві посіванки,та й піднялася ,щоб поставити на стіл вечерю, та нараз почула різкий болючий поштовх, а по моїх ногах потекла вода. Отож довелось відкласти вечерю і негайно доправляти мене в лікарню. А на вулиці сипав та й сипав сніг і морозом припікало. В лікарні мене оглянули і сказали, що прийшла пора народжувати. Мене мучили страшні болі, а роди не розпочиналися. Мені хотіли дати якісь "гарячі" уколи, та ніхто з медперсоналу ніяк ні міг нащупати мої вени, і це задавало ще більшого болю.До того ж ще й акушерка яка приймала роди розгубилася і в голос виразила побоювання і жаль,що не відправила мене на роди до райлікарні. Тоді втрутилася одна й медсестер і з її допомогою все минуло благополучно. Але для мене,тоді ще зовсім молодої жінки це були неабиякі випробовування. Мої муки продовжувалися ще дві доби і лише 16 січня під вечір народився мій синочок. Я ще перебувала в пологовій кімнаті, як почула голос свого дівера, який повертався з якоїсь вечірки і завітав до лікарні, щоб довідатися хто ж народився. ВІн прямував прямо до пологової кімнати, та його звісно не пустили,лише сповістили, що народився хлопчик. А вже 17 січня майже всі працівники лікарні заглядали до мене в палату, щоб подивитися на- на їх погляд, надзвичайно красиву новонароджену дитину. Разом зі мною в палаті були ще три породіллі, причому одна з них моя хороша знайома Галина. Тут же стояли і ліжечка у яких посапували наші первістки. Найбільше дісталося Галині. Її хлопчик був найбільший і весь час вимагав їсти, а мій більше спав і майже не плакав. Галинка заздрила мені, бо ж дітей ми, змучені першими пологами, були теж дуже виснажені, а доводилося ж не лише кормити, а й перемотувати і прати,і сушити пелюшки… Через три роки я знову ждала народження другої дитини. З Галиною ми частенько зустрічалися, іноді з саночками і своїми хлопчиками, та й з чоловіками, та ще й з друзями. І Галина часом жартувала, що можливо ми знову народжуватимемо разом. Нащо наші чоловіки заперечували, говорячи, що Галина народить десь на місяць раніше, бо ж це видно і з її живота, і з передбачення медицини, вона мала народити в лютому, а я в другій половині березня. Та ось наступило 28 лютого, і коли я прийшла до лікарні, то виявилось, що Галина вже народила знову хлопчика. А ще вона мені розповіла, що вночі ідучи біля мого будинку до лікарні, вона гукала і мене. Ось так і других хлопчиків ми народили в один день: Галина ранком, а я пізно ввечері. Тепер уже ми домовилися, що назвемо хлопчиків одним іменем. Отак появились наші Славики… Донечку я народжувала у районній лікарні. Але й там не обійшлося без пригод. Доставили мене туди пізно ввечері, і весь медперсонал був зайнятий на важких пологах, то отож акушерка прийнявши мене і виконавши деякі процедури, швиденько повернулася в пологовий зал, а я залишилася одна... І тут виникла проблема з туалетом, мені туди була велика потреба, а я не знала де та туалетна кімната. Виповзла в коридор оглянулась сюди - туди, нічого не втямила, аж запаморочення відчула,присіла майже до підлоги і заойкала... Та все ж знайшлася якась добра людина,що доправила мене до туалету. А в цей же час акушерка певне згадала, що залишила породіллю одну, повернулася до ванної кімнати, а породіллі нема. Уже після пологів вона приходила до нас в палату і, сміючись розповіла, як злякалася, що загубила породіллю. У райлікарні діти перебували в окремій палаті і нам їх приносили лиш кормити. Щодня до нас навідувались акушерка, чи то гінеколог і, обов"язково дитячий лікар. У перший же день, (а донечка народилася о 12-ій ночі), мені повідомили, що перші 5 -6 днів не можу кормити своє дитя, так як у нас з донечкою різні резуси, і це небезпечно для життя дитини. Отож довелося стіжувати своє молоко, а дитя моє кормила інша мамочка… Та зрештою все налагодилося…І коли я повернулася з лікарні, хлопчики мої були дуже задоволенні, що мають сестричку. А ще після того, як Славик підріс, я віддала його візочок своїй недалекій сусідці, то я ще була в пологовому будинку, як хлопчина побачивши сусідку повідомив, що в нього вже є сестричка, попросив її повернути візочок. Були й інші пригоди, коли народився Славик, старшенький Сергійко дуже хотів сестричку, і бувало, як тільки побачить через вікно "Швидку допомогу", то відразу ж просить мене піти до лікарні, та купити сестричку ,а то якось був готовий продати братика бездітній продавчині магазину, та все ж таки пожалів братика і від продажу відмовився,а ще якось домовлявся з своїм зі своїм двоюрідним братиком, у якого була маленька сестричка, помінятися, бо тому дуже хотілося братика, а моєму сестричку... А коли мала народитися третя дитина і ми його питали кого б він хотів, то він говорив,що якщо вже купляти, то краще хлопця, щоб можна було грати у футбол… Було ще багато цікавого, і донині приємно це згадувати, бо ж воно було таке чарівне, і ми були молоді і здорові, і всі турботи за дітей нам були не важкі, хоча й тоді бувало, що не можна було купити щось дуже потрібне для дітей, та й для себе теж…Та все вже минуло і живе лише у спогадах, які й тримають нас у цьому жорстокому світі. Отож і живемо тепер спогадами… Згадка за згадкою, життя - загадкою, з променем сонячним, з вогнища полум"ям, з чистими росами, трави покосами, з тихою водою, бува й з сльозою, з піснями й жартами, все живе в пам"яті...

ID: 771649
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.01.2018 14:06:21
© дата внесення змiн: 17.03.2018 09:31:29
автор: геометрія

Мені подобається 8 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (189)
В тому числі авторами сайту (16) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 17.01.2018 - 06:18
12 12 12 flo19
 
геометрія відповів на коментар Ольга Калина, 17.01.2018 - 16:23
Дякую,Олю! 16 42 17 19 31 flo26
 
Ганна Верес, 17.01.2018 - 00:52
все живе в пам"яті... Саме так. Цікава розповідь. 12 12 friends ny5
 
геометрія відповів на коментар Ганна Верес, 17.01.2018 - 16:22
Дякую,Ганю! Так, є такі в житті події,які забути неможливо... 16 42 17 31 23
 
Миколай Волиняк, 16.01.2018 - 21:20
smile 12 friends
 
геометрія відповів на коментар Миколай Волиняк, 16.01.2018 - 23:37
Дякую! буває що радість і горе поряд ходе,на жаль... 16 flirt 42 flo36 flo31 17 flo19
 
Капелька, 16.01.2018 - 19:28
Гарна цікава розповідь!Та може у назві взяти слово чорт у кавички...Якщо буде бажання,то будь-ласка прохаю прочитати вірш"Как чётко видно рубежи",народженний після прочитання Вашого вірша"Послання депутатам..."Якщо щось в ньому не сподобалось,то будь-ласка прохаю повідомити.
16 icon_flower 19 21 39 39
 
геометрія відповів на коментар Капелька, 16.01.2018 - 23:35
Дякую і за коментар,і за поради,врахую,виправлю і вірш прочитаю... 16 girl_sigh 42 31 flo26
 
Сіроманка, 16.01.2018 - 15:51
flo36 !!!16 19 42 42 43 19 16
 
геометрія відповів на коментар Сіроманка, 16.01.2018 - 17:46
Дякую,Іринко! Уже давно відплив синочка човен,а моє серце болями наповнив... 16 42 17 girl_sigh 17 31 flo26
 
Сіроманка відповів на коментар геометрія, 18.01.2018 - 16:33
17 42 17 ...котрого, першого,чи другого? 31 32 angel 32
 
геометрія відповів на коментар Сіроманка, 18.01.2018 - 17:06
Найсторшого,Іринко! Оце 16 січня йому б виповнилося 54 роки, а йому навічно лише 31... Це була унікальна дитина: до школи пішов у 6 років,а тоді ж починали із 7. За 10 років у школі лише один раз у 4 класі отримав 4 з малювання,і був так засмучений, що як тільки прийшов додому і прямо з порогу:"Мамо,навчи мене малювати." Довелося повідати йому ази малювання... Одружився у 27 років,донечці було 4 місяці коли він загинув, а коли їй виповнилося 12 років, померла і його дружина...Тепер донечці уже 23, навчається на 5 курсі в Криворізькому університеті... 16 42 17 43 flo36 flo05
 
Сіроманка відповів на коментар геометрія, 18.01.2018 - 17:25
17 42 16 43 17 ...сумні у Вас свята, оповиті трагічними думками.Добре, хоч внучечка є - є кровинка від нього!!!Що то є ДОЛЯ... 31
17 42 17 ...у нашій родині загинув вуйко, мамин рідний брат у 40 років, залишивши маленькими двох діток і молоду дружину.Вони вже виросли,одружилися, та недавно поховали свою маму. Проте Дерево Роду розростається, бо в них народилися по троє діток. 16 42 43 42 43 42 43 16 !!!
 
Усього в житті буває.Добре ми запам"ятаєм.А погане все забудем.Та усі щасливі будем. give_rose
 
геометрія відповів на коментар Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський, 16.01.2018 - 17:44
Дякую,Ніло і Олеже! На жаль це не в моєму випадку... В такий день він народився, та давно його немає,і біль в серці не стихає... 16 42 17 osen2 31 flo26
 
Ніна Незламна, 16.01.2018 - 14:56
12 12 16Дуже гарно,Валю! Таке жіноче щастя...жіноче життя.. friends flo26 21 flo36
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 16.01.2018 - 17:40
Дякую,Ніно! На жаль поруч,чи то слідом за щастям,буває,чи ходить нещастя. Сьогодні у синочка був би день народження,..а його вже давно немає... 16 42 17 flo31 flo19
 
Олеся Лісова, 16.01.2018 - 14:13
Мама - це справді ліки.Шкода,що деякі діти забувають за них... 12 16 flo31 flo06
 
геометрія відповів на коментар Олеся Лісова, 16.01.2018 - 17:36
Дякую,Олесю! Мама - це справді ліки,та на жаль коли старші стають діти,вони самі свою творять долю...І буває,що ми їх втрачаємо; й живемо так, що ніби вмираємо... 16 42 16 17 31 flo26
 

Нові твори