Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Три ім`я на "О" / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Три ім`я на "О"  / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 2

Пошук


Перевірка розміру




Три ім`я на "О" / проза /

Три ім`я на «О» Осінній вечір …. Сховалися в небі зорі, немов туман.. ..То сіра пелена закрила їх… Листя багрове, жовте, ледь зелене, потріпане і на пів сухе крутиться під дійством вітру. Часом підлітає неначе в танці, а потім чи скрутиться клубком, чи по одинці все ж припаде до землі і знайде там спокій. Ото так і життя, думав Олег, вкотре придивляючись уважно до дороги. Та, щось у мене ніяк не виходить зі спокоєм. Весь час в напрузі…. Професія така…. Прохолодний вітер віяв в вікно, то злегка, а то сильніше, розвіював пасму волосся, неначе ніжив його. Трамвай набирав швидкість, а потім знову гальмував, перед кожною зупинкою Олег попереджав пасажирів, говорив назву. Уважно придивлявся в дзеркало, чи можна закрити двері. По місту, по алеях ліхтарі, освітлення достатнє, видно, як все кудись поспішають люди. Часом всміхнеться, як побачить, що цілуються пари. І знову вся увага на дорогу і в салон. Одним маршрутом їздить два роки, хоч і людей багато та знає постійних, особливо ввечері, коли останнє, чи перед останнє робить коло. Ніколи не думав, що прийдеться переїхати з Сімферополя в Вінницю. Та події на Майдані змусили це зробити, не міг змінити погляд до своєї країни. Він, ще зі школи нею жив ,так любив Україну, читав твори Шевченка, загалом любив читати книги, особливо історичні, воєнної тематики. Виріс біля моря…… Нажаль батько їх покинув, коли йому було п`ять років, відразу переїхав в Ялту. Відтоді неначе й не було у хлопця батька, навіть не присилав аліменти. З мамою в місті, з бабусею та дідусем в приморському селі пройшло дитинство. Як був молодшим, з дідом на човні виходив в море рибалити. Закінчував школу дідуся вже не стало. Більше часу вділяв бабусі, був помічником , тож вона жила в приватному будинку, біля нього завжди треба чоловічої руки. Після школи Олег вивчився на водія. Кілька місяців возив товари в магазини, згодом мав дозвіл на перевезення пасажирів. На кожні вихідні все в бабусі, в курортний сезон навіть прямо від неї їздив на роботу. Бабуся на той час брала на квартиру відпочивальників. Олега тягнуло до компанії. Молоді дівчата, хлопці, магнітофон, музика і все це прямо біля моря, це був суцільний кайф. Було сяде на пісок, задивиться на море, а хвилі піняться, стеляться, одна на одну, немов в полон забирає одна другу. Відразу неначе, якийсь біс вселявся в тіло, здавалося перевернув би гори…. Часом таке було, що дівчата самі запрошували в кімнату….. Молодий, кров в жилах грала, відчував себе жеребцем та не піддавався спокусам. Правда до тієї пори, як не зустрів двох подружок. Ох і засліпила очі Оксана, думав здуріє, згадував, як воно буває вперше, коли горить в душі вогонь і не можеш зупинитися…Часом вийде надвір хіть остудити, а море штормить, вітер б`є в обличчя, розвіє довге волосся, хотілося вовком завити. Дівчат було, що сказати, гріхів, як вже пізніше думав, було занадто багато.. Може тому і не одружився до цієї пори. То на заваді друзі, не хотів дорогу переходити, а то його не хотіли. Здавалося, хлопець з виду не поганий, білявий, з синіми очами. Високий на зріст, «міцненький горішок», так його називала бабуся. Та невдовзі, залишила їх, пішла в другий світ. Бідкався хлопець, дуже любив її. Одна біда кажуть не ходить, в армію не взяли, захворіла мама. ЇЇ через два роки не стало, здолав рак. Йому тобі було не багато, всього двадцять два роки….. Тоді в чотирнадцятому не розгубився, не вагаючись продав бабусин будинок. Ті події дуже насторожили його, вирішив продати квартиру і переїхати до Вінниці. Чому в це місто і сам не знав, він, якось одного разу їздив з другом по роботі в гості до його бабусі. Місто сподобалося, красиве, привабливе. Ще й річка Буг протікає, він любив бродити по берегу, насолоджуватися виблискуванням води, любив пейзажі, особливо з плакучими вербами. Все напрочуд, вдалося зробити швидко. В міській раді запропонували роботу в автопарку, водієм трамваю. Відразу дали кімнату в гуртожитку. Він навіть був трохи спантеличений, це ж треба, без проблем, тільки, погляди в його сторону і де – хто дивувався, що виїхав з Криму. Згодом зрозумів, що все зробив вірно, адже Крим окупувала Росія. В гуртожитку довго не затримався, компанії, веселощі, це стало не його. Сам себе зупинив в відношенні до жінок, чи то охолов, чи подіяли зміни в житті. Не пройшло і чотирьох місяців купив двокімнатну квартиру і життя потекло своїм руслом. Він вкотре, за звичаєм, зазирнув в салон, всього чотири пасажири. Молода парочка сиділа обнявшись, хлопець всміхався до дівчини, про щось емоційно розповідав і чоловік, років п`ятидесяти, який мав зараз на наступній зупинці зійти. Він його добре пам`ятає, часто возить. А на другому сидінні від Олега сиділа жінка з букетом червоних троянд. О, як багато квітів і без мужчини, цікаво, і таке буває, подумав Олег… Останній поворот, а там далі по прямій…. Раптово засвітив в очі автомобіль, відразу загальмував, в метрах п`яти на колії стояли два автомобілі, декілька чоловік розмахували руками . Ось так тепер треба чекати, коли приїде ГАЇ, тільки подумав, як почув сирену….. Олег попередив пасажирів, що треба трохи зачекати, адже побитих авто не було, тож все мало владнатись швидко. Його магнітом тягнуло подивитися на жінку з квітами… Стоп, зупинив себе, адже я її десь бачив… Де? Коли? Очі, ці очі і волосся каштанового кольору, щось знайоме, впевнився він, знову дивився на неї. Невже це Оксана? Його очі забігали неначе шукали порятунку, відчув під серцем холод. Та ні, це напевно жінка дуже схожа на неї. От, холера, не пригадаю звідки була вона. Ото дурість, молодість все було по барабану. Пригадав той випадок, як у бабусі, відпочивали дві подруги. Як Оксана умовляла його, просила, щоб не чіпав, щоб пожалів, бо пошкодує потім. А він тоді неначе оп`янів від поцілунків, домігся її… Наступного дня вона з подругою поїхала, навіть не добула дні, за які було оплачено за квартиру. Йому запекло в грудях, кинуло в жар, правду говорила…. Сигнал машини відволік від спогадів. Колію звільнили і він похапцем поїхав далі… На зупинці вийшов чоловік і дівчина з хлопцем. То це вона, чи не вона ? Вкотре запитував себе Олег, чомусь не наважився знову подивитись, немов боявся. Але ж така ж гарна, може й не вона … А, що, як познайомитися, саме кінець зміни, запропонувати провести додому… З квітами і сама, цікаво… Оксана працювала в банку, після роботи накрила співробітникам стіл, адже в неї сьогодні день народження. Дуже рідко їздила трамваєм додому, то друзі підвозили машиною, то співробітники, а часом було і на маршрутному таксі. Таксі визвати не захотіла, вирішила чим довше добереться додому, тим краще, після випитого шампанського трохи боліла голова. А вдома на неї чекала донька, цей подарунок долі в молоді роки, що змінив їй все життя. Вона після стосунків з Олегом мала народити дитя. Подружка радила, щоб дала знати йому та батьки були проти. Звичайно, звістку відразу сприйняли з криком, сваркою та згодом змирилися. Батько і мама були інтелігентні люди, обоє викладали в університеті. Щоб менше було розмов по під`їзду, відразу в іншому мікрорайоні купили їй двокімнатну квартиру. Оксана вирішила, що це на краще, адже батьки дали їй шанс самій вирішити, як жити далі. Від батьків весь час мала фінансову підтримку, вони окрім роботи займалися репетиторством, давали уроки англійської мови. Дівчинка народилася вчасно, Оксана дала їй ім`я – Оля, вирішила хай буде три ім`я на «О». Можливо колись пробачить Олега і дасть знати, що в нього є донька. Маленька народилася темненькою та з часом волосся почало світлішати, оченята сині, красиві. Дівчинка помітно підростала, все більше ставала схожа на Олега. Донці було три роки, коли Оксана отримала диплом, вона навчалася на заочному відділені Вінницького торгівельно - економічного коледжу. Відразу пішла на роботу в банк, а доню водила в садочок. На роботі колектив в основному жіночий, подружка ,з якою відпочивали на морі, виїхала жити в Київ. За особисте життя забувала, весь вільний час від роботи, приділяла доні. Батьки онучку не бавили, інколи раз чи два рази на місяць приїдуть машиною, на якусь годину чи дві, провідають і все. Жалілися, що не витримують капризування онучки, хоча Оксана не вважала дівчинку вередливою, хіба що коли захворіє. Не встигла оглянутися, як доня так швидко виросла, успадкувала від неї красиву форму губ, а все останнє взяла від Олега. Оксану батьки часом запитували, чи не написала листа батькові дитини та вона тільки хитала головою. А в самої щеміло під серцем, відчуття образи, ще не проходило. Та донька підростала……. Надворі зима… Напередодні Нового року, Оля сама наряджала ялинку, вона вже навчалася в сьомому класі. Весело розповідала мамі, що має бути в школі новорічний вечір, які цікаві конкурси готують діти. Оксана допіру прийшла з роботи, за цілий день роботи з клієнтами в голові, аж шуміло. Обіперлася на підвіконня, задивлялася в засніжене, вечірнє місто. Повішані ліхтарі на стовпах, часом гойдалися від вітру, то світили на більшу частину тротуару, то на меншу. Сніг то іскрився, то знову пропадав в пітьмі, її неначе заколисував. Смуток запав на душі, ось вже який Новий рік, а вона сама…. Донечка розцвіла, як квіточка, напевно хлопці вже задивляються, чомусь таке навіяло в думках. Оля підійшла, обійняла за плечі, -Мамо, а хто мій тато? Я вже майже виросла розкажи мені, ті байки в дитинстві, що ти мені розповідала, що поїхав на заробітки…. Вона приторкнулася устами до щоки, чмокнула, -Мамо, я все зрозумію, гадаю маю право знати. Двома руками взяла за плечі, повернула до себе… В Оксани сум в очах на віях тремтіли сльози. Оля притулилася до неї, -Тобі боляче, тоді може іншим разом, якось…. -Ні, ні давай сядемо, - вона сказала, взявши себе в руки. Ні вона не брехала, розповідала, як фліртувала на відпочинку. Як зустріла Олега, про свої почуття до нього, що він дуже сподобався. І в якійсь мірі подала розповідь так, що напевно трохи сама винна в тому, що відбулося потім. В думках приховала, що з роками сама зрозуміла, що коли горить вогонь його важко відразу погасити. -Мамо, а ти його кохала? - зненацька запитала Оля, дивлячись їй в очі. -Тоді, ще сама цього не знала, коли ти народилася, ще так схожа на нього, з роками зрозуміла, що то було кохання…Чи я помилилася, чи то доля так повернула все в моєму житті….Не наважилася йому написати про тебе…Ти вибач, мабуть таки не вірно я поступила, навіть не знаю чому образу довго тримала… Вже лягаючи спати, Оксана вкотре зробила висновки, може й насправді чи поїхати туди, чи написати, але ж адреса була. Час летів… Донька підросла, до цього питання не поверталися, адже Крим окупувала Росія, а потім на Сході війна….. Трамвай тихо під`їжджав до останньої зупинки… Здалеку побачив напарника, Миколу, який мав завтра вийти на маршрут. От добре, миттєво подумав, він зможе трамвай завезти в депо, а я все ж наважуся познайомитися. Тим паче на зупинці більше нікого не було. -Ви останній пасажир і більше ніде нікого… Може я вам допоможу, адже букет такий великий, - хвилюючись запропонував Олег. Напарник поїде в депо, а я вже вільний. Оксана трохи зніяковіла та все ж вирішила прийняти пропозицію. Хоч в салоні і було не дуже світло та Олег помітив, як вона почервоніла. Мабуть соромилася, мельком глянула на нього, погляд все тримала вперед, час - від – часу опускала голову. Він взяв пакет, який стояв біля неї, вона не заперечувала, відразу пішла за ним. Як годиться джентльмену, допоміг вийти з трамваю. Вона подала руку, опустивши відразу очі, напевно від його погляду її кинуло в жар. Хоча освітлення на зупинці погане та Олег зрозумів, що це Оксана. Він рішучіше йшов поруч з нею, не проронивши ні слова. Пакет за розміром був величенький, але не важким та їй би точно було не зручно нести його та, ще й квіти, втішав себе Олег, добре, що наважився. Вони підходили до п`ятиповерхівки, Олег, як хлопчик, не наважився, щось сказати, чи то запитати. Від хвилювання гупало серце,, здавалося ось - ось вискочить. Ні, вона мене не пізнала, зробив висновки, адже скрізь напівтемрява. Треба зробити так, щоб потрапити під гарне освітлювання, щоб нарешті подивилася на мене, а не опускала голову і не ховала очі. Сумні думки невизначеності копошилися в голові, як зробити краще, що буде далі? Хоч осінній вечір і прохолодний та йому здавалося, що він щойно виліз з лазні. -О! Я вже прийшла…Дуже дякую, мій другий під`їзд,…. Далі я сама вже, - запропонувала, протягнувши руку до пакета. - Та ні, що ви! Ваші квіти не витримають, шкода таку красу зламати. Чи у вас чоловік ревнивий, що боїтеся, щоб я до квартири провів? – з опалу запитав Олег. -Ну гаразд, у мене третій поверх, гадаю вас не надовго затримаю, - погодилася Оксана, поправляла квіти, щоб часом не пошкодити їх. Вона перша зайшла в під`їзд, не озираючись, швидко підіймалась по сходах. Під`їзд добре освітлений, пахло свіжою фарбою, напевно недавно був ремонт, зробив він висновки. Зверху чулися голоси, то хлопця, то дівчини, а потім сміх. Підходячи до третього поверху Оксана пізнала голос доньки, зупинилася, не знала, що робити, чи йти вперед, чи подякувати і розпрощатися. Олег стояв позаду неї, -Щось не так? Оля перша помітила маму на сходах, поруч з нею стояв юнак. Дівчина не розгубилася, -О мамо! Ти не одна! Нарешті…. Бачу і подарунки відразу принесли. І відразу до хлопця, -Ти, Сергію, вже йди, завтра в школі зустрінемося. Хлопець привітався і прошмигнув по сходах біля Олега, далі поскакав через дві сходинки, як півень. Олег був в шоці, наче закам`янів, ноги не слухалися, не зводив очей з дівчини. Невже це донька…. Відчув, як кров прихлинула до обличчя. Оксана привіталася, не озираючись попрямувала до дверей. А Олег чекав, що ж буде далі? Чи нарешті впізнає вона його? Донька, усміхаючись, перед самим носом відкрила матері двері, -Ну запрошуй гостя, у мене все готово будемо святкувати. Незадоволений погляд пронизав доньку з ніг до голови, їй напевно було не зручно такому повороту, трохи розгублено повернулася до Олега, який вже піднявся на площадку. І ось, нарешті, їх погляди зустрілися, адже освітлення було добре, вона зблідніла, ледь не впустила квіти та все ж промовила, -Заходь Олеже, навіть не могла подумати, що це міг бути ти. Так, змінився трохи, але ж скрізь напівтемрява, не пізнала відразу… Оля підхватила квіти, крутнула головою і про себе, -Оце дивина, татусь знайшовся… В небі моргав мінливий місяць, в на пів сизому небі, де-не-де виднілися зорі…. Прохолода освіжила Олега, коли вийшов з під`їзду… Дві години розмов пролетіли швидко. Спочатку годину тет – а - тет, а потім разом, майже мовчки, пили чай. Для дівчини в її віці, це було сюрпризом, щоб так, зустрілися майже рідні люди…. Вона спочатку сиділа в своїй кімнаті, дала час побути їм наодинці, розуміла, мама йому вибачить, напевно тому, що сама так хотіла. І заспокоювала себе, якби мав сім`ю, то не прийшов би і де вони зустрілися? Олег, в гарному настрої задер голову догори, подивився на балкон, на якому стояла Оксана і донька. Махнув рукою, вони в відповідь тільки всміхнулися, дивилися вслід, кожна при своїх думках і надіях. Оксана обняла Олю, - Все буде добре доню, він завтра прийде, взяв номер телефону, подзвонить, скаже в який час. -Мамо, гадаю не буде хлопчиськом, побачення, поцілунки… Буде з нами жити? Чи в нього є сім`я? Оксана її чмокнула в щоку, -Ні сонечко, його сім`я це ми. Тож тепер маєш батька. Легенький вітер розвівав Олегу волосся, а йому здавалося він летів на крилах. Все думки, от доля і пригадав, як Оксана розповідала про імена. Це ж треба три «О» - тепер сім`я! Душа раділа, що вогонь кохання, ще жеврів, не згасав стільки років, надіявся, що знову розгориться полум`ям кохання. Грудень2017р

ID: 769544
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.01.2018 09:16:50
© дата внесення змiн: 04.01.2018 09:31:11
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 32 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Валентина Ланевич, Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Ніна-Марія, Фея Світла, Надія Башинська, Ганна Верес, Виктория - Р, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), Лилея, Миколай Волиняк, hash
Прочитаний усіма відвідувачами (382)
В тому числі авторами сайту (44) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Любов Вакуленко, 16.04.2018 - 14:33
12 Гарна історія, схожа на казку зі щасливим кінцем.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Вакуленко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ольга Калина, 04.02.2018 - 03:46
flo19 Дуже гарно написали !
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Зачиталася Ніночко!!! 12 12 12 Дуже гарно написали!!! 16 16 16 icon_flower flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що завітали. Успіхів Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Любов Іванова, 23.01.2018 - 11:16
Господи! Це ж треба таку історію описати... Яка я рада, що все так закінчилося!!! Спасибі, Ніночко... 42 16 43 icon_flower icon_flower icon_flower icon_flower icon_flower 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що читаєте мої твори!Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
палома, 14.01.2018 - 17:06
Дуже гарно! Вітаю Вас, Ніно! 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар палома, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Взаємно!Завжди рада. Успіхів і натхнення Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Виктория - Р, 14.01.2018 - 07:12
Ніночко, ваші прози неймовірно чутливі та душевні, завжди, коли їх читаю перебуваю у піднесеному стані,дякую Вам за насолоду читання, 16 16 16 16 21 22 22 flo26 clap ny5
 
Ніна Незламна відповів на коментар Виктория - Р, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Зі Святами Вас!!!Хай збуваються мрії!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Фея Світла, 13.01.2018 - 12:40
12 Дуже цікаве оповідання! Заінтригувала назва... сам зміст захоплює give_rose 22 23 22 З Маланкою і Вас! ny1 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Фея Світла, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що читаєте. Зі Святами Вас! Прийміть найкращі побажання!!! Успіхів і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Миколай Волиняк, 13.01.2018 - 11:57
16 friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Зі Святами Вас!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Дуже цікава розповідь.Неперевершено. 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Рада,що читаєте. Зі СВятами Вас!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ірин Ка, 08.01.2018 - 13:00
Цікаво, душевно, захопливо, як завжди! 12 12 12 16 smile
Вітаю з Різдвом! ny1
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Взаємно!!Миру,здоров`я,злагоди,достатку,тепла і добра! Щастя,удачі,поваги й любові!Успіхів і натхнення Вам! 21 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлана Петренко, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Зі Святами ВАс! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ТАИСИЯ, 05.01.2018 - 19:59
Так стремительно и удивительно развивались события!!! Браво, Ниночка! Вы как-будто наше время экономили! Спасибо, дорогая! С огромным интересом
"глотала" эти привлекательные и романтические строчки... 12 16 16 love03 flo36 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБО ТАЯ! Я рада,что Вам понравилась проза. Успехов и вдохновения Вам, дорогая!!! 21 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 05.01.2018 - 11:52
12 12 16 16 Душевна життєва розповідь! girl_sigh tender sty101 writer flo26 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Надічко! Рада,що завітали. Успіхів Вам і натхнення! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Микола Карпець)), 04.01.2018 - 21:46
17 16 Крає душу така розповідь...дуже душевно! 16 12 give_rose 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Карпець)), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що завітали. 21 22 22 give_rose
 
Чудова розповідь, Ніночко! 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Валюшо! Рада,що читаєте мої твори. Нехай щастить!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори