Бачив маму свою у вісні,
Посміхнулась так ніжно й привітно.
Не сказала ні слова мені,
Підморгнула лише непомітно.
Вже здається і часу пройшло,
Мабуть час не загоює рани,
Смутком в душу чомусь занесло,
Як згадав ,що не мама її з нами.
Пригадались хвилини святкові,
Пригадались і буднії дні.
Дотик ніжний немов колосковий,
Чомусь чітко згадався мені.
Погляд ніжний й водночас суворий,
Постать рідна така і близька,
Сміх веселий,дзвінкий і бадьорий,
Завжди добра й відкрита душа.
Знову серце стиснулось до болю,
Пригадались минулі роки,
Ми ж порадитись бігли з тобою ,
Хоч самі уже були батьки.
Як заходжу у батьківську хату
На дивані присяду чи де...
Аж кортить запитатися :тату,
А коли уже мама зайде.
Мабуть пізно тепер вже казати,
На душі вже залишився гріх,
Що не завжди умів поважати
І не завжди послухати міг.
Поважайте матусь своїх рідних,
До поки вони ще живі,
Поважайте багатих і бідних,
Молоді вони в вас чи старі.
Не соромтесь поваги до мами,
Притуліться її до грудей,
Нехай злагода буде між вами
І своїх так навчайте дітей.
Так щиро й гарно, що торкнулися словом до серця. особливо рядки: Поважайте матусь своїх рідних,
До поки вони ще живі,
Поважайте багатих і бідних,
Молоді вони в вас чи старі.
Не соромтесь поваги до мами,
Притуліться її до грудей,
Нехай злагода буде між вами
І своїх так навчайте дітей.Це справжня настанова, правдива й мудра. Дякую за твір. Зі святами Вас!
