В неосяжному світі, де зв’язано все та мінливо,
відбуваються втрати, які не відновиш ніде́.
І колись, власноручно тобою засноване диво
призупиниться миті тієї… якщо ти піде́ш.
Від наступного дня, як завжди́ вже ніко́ли не буде.
Потьмяніє водно́час та згасне яскрава зоря.
І минатиме млосний, нікчемний, зажурений грудень,
замість снігу сльозинки роняючи повз ліхтаря…
Ти розквітнеш садами, впадеш білосніжно на ро́си,
і до пам’яті спраглої при́йдеш повільним дощем.
Промінцем позолотиш надвечір духмяні поко́си,
залишаючи мудрість свою невимовну та щем.
Хоч здається, однакові дні відлітають у вирій,
та насправді, тепер все інакше… не так, як завжди.
Лиш на згадку про тебе, всміхаються осені щирі,
бездоганними барвами грають на різні лади.
У сплетіннях думок та чуттів ти знаходив прекрасне,
з несміливої іскри розводив найбільший з вогнів.
Подароване світло твоє і слова́, що не гаснуть,
до останнього поштовху серця лиша́ться в мені…
24.12.2017
***
Дякую за наснагу чудовій людині та майстру слова Миколі Бескровному.
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47736&poem=260431
Дякую Юрію Павловичу Зозулі за мудрість, доброту та підказку про напрямок шляху істини. Ваше слово було визначальним серед багатьох думок. І хоч ніяк не вийшло полагодити зараз, але майбутнє владнаю.
Завдячую життю за всі випробування та розчарування. Долаючи їх, становимося тими, ким повинні бути.
