зітхає ліс
під вагою минулої заметілі,
то тут, то там обтрушують крони
руна білі
як мармурові колони,
охоплені снігом сто́вбури,
ніби вогнем холодним,
що палко тулиться до кори,
наче нічні
міфічні фавни-сатири,
зачаровані власним оргійним танком,
зненацька захоплені ранком –
поховалися за окоре́нки-сто́вбури
і прикидаються білим перка́лем-шовком
до пори…
видихає у лісі тиша
снігом розсипчастим з висоти,
і соснові гілки
вже протикають подекуди
проз горі́шні на кронах намети
зелені пухнасті білячі хвостики
містично біла арка-алея – тріумфально на́скрізна:
з одного краю – сніг і зима, з іншого – цвіт і весна
23.12.2017
містично біла арка-алея – тріумфально на́скрізна:
з одного краю – сніг і зима, з іншого – цвіт і весна
Краса Ваших слів у тому, що після прочитання ще хочеться рефлексії - тихої і глибокої
так... оці два рядочки, які Ви "винесли"... важко навіть самій висловити, що маю на увазі, може так: вірш - це враження і образи, а ці два рядки - символ...
вчора були в передноворічному грудні, а тепер от - відверто перша декада березня: отак і подорожуємо в часі спільно з циклонами-антициклонами, як на гойдалці