Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Я вірю тобі…/проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Я вірю тобі…/проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 6

Пошук


Перевірка розміру




Я вірю тобі…/проза /

Ніна Незламна :: Я вірю тобі…/проза /
Я вірю тобі За вікном сипав густий сніг….На калині червоні, соковиті грона оділи білі чепчики, синичка, що на ній сиділа, кліпала оченятами й миттєво злетіла на підвіконня. А потім знову на гілля калини, крутнулася і знову до підвіконня. Люба стояла біля вікна, любувалася снігом, перехоплювало подих, на душі тепло. Бач, напевно вперше синичка зиму зустрічає, подумала. Усмішка на обличчі, в очах іскринки радості …А сніг сипав, біле простирадло іскрило по землі, а на даху сараю виблискувала пухова хустина. Ну ось, це вже напевно справжня зима буде, подумала, збирала речі в валізу. До рук взяла шматок сала завернутий в прозорий папір, швидко відрізала шматочок, вискочила з хати надвір… Сніжинки - пір`їнки припадали до обличчя, радісно за прищіпку підвісила сало, за білизняний мотузок. І швидко назад, прикривши двері, дивилася, чи помітила ж її синичка? Пташечка відразу розправила крила, збиралася летіти. Дівчина повернулася в кімнату, спостерігала, як синичка задоволено дзьобала сало. Ну, от і добре і тобі досить і мені, подумавши всміхнулась. Мобілка лежала на столі, вкотре зазирнула, подивитися котра вже година…. До потяга, ще довго та треба збиратися, бо ж до станції йти більш ніж сім кілометрів, спочатку вздовж лісу, потім через поле. Мати з батьком ходили біля худоби, вони знали, що донька знову збирається до Польщі. Вже запечене м`ясо і пахучі пиріжки, що приготувала мама, лежали в пакеті. Люба два роки підряд їздить на заробітки, влітку продавала морозиво, потім була на збиранні яблук в садку. А згодом вдалося влаштуватися в кафе помічником кухаря, адже вона мала диплом і досвід роботи в Вінниці, після закінчення технікуму. Їй це було до душі і гроші не погані й сама не буде голодна, в теплі, тож варто було їхати. Підійшла до дзеркала поправила зачіску, русяве волосся пахло шампунем. В смарагдових очах світилися вогники. Пригадала, як Микола освідчився їй в коханні, вперше назвав «берізкою», сказав, що має такі очі, як листочки молодого дерева. Так вона була струнка, і приваблива, як молоденьке деревце берізки, хоча їй тоді було двадцять два роки. Вони давно один одного знали, бо ж з одного села. На вечоринці, коли йшов в армію, кілька раз запросив її на танець, після того писав листи. А кохання прийшло вже потім, після приходу з армії. Микола був симпатичним, чорнявим хлопцем, середнього зросту, але міцної атлетичної статури. Не одна з дівчат мріяла з ним зустрічатися та він все з батьком в клопотах, дім і робота забирали багато часу. Позирала в вікно, вона чекала на нього, на свого «кавалера», як називала його мати. І часом запитувала, чи не пора готуватися до весілля… Він працював на тракторі у фермера, хоча на два роки за неї старший та з одруженням не поспішав. Та і в такий час безглуздо спішити. Події на Майдані змусили людей задуматися, що життя змінюється і війна, яку почала Росія, ні до чого хорошого не приведе. Півтора роки був в АТО, можна сказати підвезло, цілісінький повернувся додому. Контракт продовжити не наважився, знав, що Люба чекає, коли нарешті одружаться та і поля треба комусь засівати, обробляти, збирати врожай, адже руки тракториста завжди потрібні, а в селі бажаючих працювати мало, всі кудись тікають. Вона дивилася в дзеркало, придивлялася до волосся, неначе шукала там сивину і вкотре сама до себе говорила »А може в двадцять шість, ще зарано…. «. Наполеонівські плани на майбутнє будували з Миколою, адже мали приватну землю, на ній планували побудувати кафе, вже й дозвіл був на руках. Та грошей треба та й треба, щоб, відкрити свою справу. Дівчина добре вміла готувати, тож хотіла свої здібності показати односельчанам. Та і весілля, чи день народження було б де людям святкувати і хтось би, ще мав роботу. Адже до міста добиратися так далеко і там проблемно знайти роботу, хіба, що на базар можна влаштуватися і то не завжди. Микола має гарний дім на два входи, будував разом з батьком, щоб і не разом жити та мати одне хазяйство, адже з роками старим сили бракує біля нього ходити. Здавалося все так, як мало бути, вона останній раз їде в Польщу, до весни, а там літо, швидко пролетить час, після жнив, на осінь і весілля зіграють. Знову крутилася біля дзеркала, оділа пухову білу шапочку, поправляла її, всміхнувшись підморгнула, подумавши, все буде добре, все йде за планом. Батьки сиділи за столом, з хвилюванням давали настанови, аж раптом почувся шурхіт в дверях… - Добрий день! Ну, що моя «берізка» вже готова? - відкриваючи двері голосно запитав хлопець. Батько відразу встав, подав руку для привітання, -Готова, он перед дзеркалом вертиться. Дівчина задоволено кліпала очима, всміхнулася, - Воно то трохи ранувато, але підемо не поспішаючи, така погода чудова, чому б не прогулятися. - Ох молодість, - передихнула мати, - Скільки кілометрів подолати, говорить прогулятися… Люба на ходу чмокнула в шоки маму та батька, схватила пакет, поспішила до дверей, -Все, все, ми пішли.. -От, як пташка, фур туди, фур сюди, коли вже налітаєшся, коли зупинишся_ - хитаючи головою сказав батько. Мама витерла сльозу, яка з повік впала на щоку. - Довгі проводи ні до чого…Йдемо Миколо! – погукала, озираючись. Батьки стояли біля хвіртки, з сумом дивилися їм вслід. Хоч і не вперше їде донька та серце болить, тривога не покидає… Микола через плече ніс сумку, поруч, взявши його під руку, йшла Люба. З обличчя не сходила усмішка, вона намагалася не показати, як їй набридли ці поїздки, щось наспівувала собі під ніс. А сніг тихенько сипав ….Довкола все біліло…На сірих, від морозу, стовбурах дерев, іскрився голубий іній, а на гілках сяяли купки снігу і потроху спадали донизу. Сніг злегка поскрипував під ногами, Люба час від часу, весело, піднявши брови, зазирала хлопцеві в очі, -А, що сумуватимеш? - Що за дурні запитання! Коли ти нарешті подорослішаєш? Не боїшся мене залишати? А я боюся за тебе…Ще знайдеш собі поляка, чи, ще, не дай Бог, якогось чорномазого, - призупинився хлопець, поправив свою шапку. - Ой, не мели дурниць, я не наївне дівчисько. Краще дивися під ноги, бо трохи слизько, ще гепнемося вдвох! - смикнула за руку. Вони вже майже виходили з села, саме проходили мимо Миколиної хати, він хитро поглянув на неї, - Може зайдемо до моїх, хоч скажеш - до побачення? Всміхнулася, спочатку глянула на хату, а потім поцілувала в щоку, - Та ні, мій легеню, це буде довго, краще полюбуватися яскравим, зимовим днем. От, як станемо на рушник, тоді вже більше будемо спілкуватися.. А поки ж, я вільна пташечка, як оті, подивися. Вона кивнула на горобину, а там і справді на гронах сиділо дві синички, крутили голівками, озиралися, а потім нахилялися до ягід. Раптом здивовано, - Поглянь, по дорозі відпечатки шин, хтось поїхав з наших, як це ти не взнав, щоб нас підвезли? -Та це Микола Онищенко, приїхав до своїх в гості, як я до тебе йшов, бачив їх, будуть завтра назад їхати. -А може воно й на краще, налюбуємося зимовою казкою. Я так люблю наш ліс, наше село і пахучі яблука й грушки, - промовила спокійніше, повернула погляд до лісу. Куди не поглянь, білосніжний килим вабив очі. Сніг перестав сипати….Розкішні пухнасті ялинки і високі сосни вкрилися лебединим пухом, який переливався, іскрив сріблом. Кущі бузини, шипшини сповиті білою мереживною вуаллю. А велетенські граби на гілках тримали великі купи снігу. Раптом почули помах крил пташки, миттєво звернули увагу. Микола побачив дві сойки, всміхнувся, Люба, аж підскочила і весело, голосно сказала, -Ой! Ой! Напевно парочка, глянь, яка краса! Птахи, почувши її, відразу кудись полетіли між дерев… Микола міцно обійняв і поцілував, -Ой, ти, як дитина, стільки в тебе чарівності, коли ти така збуджена. Які ж солодкі, твої уста. І знову поцілунок, шапка сповзла донизу та вони не звертали уваги, знову цілувалися. - Сонце моє, стань ось тут, біля шипшини, я на телефон тебе зніму, ми попали з тобою в зачаровану країну Снігової королеви, - всміхаючись, запропонував хлопець. -Е ні! Тут королева я, хіба не так? - весело сказала і похапцем підхватила сніг, кинула на нього. Микола ухилявся, тікав, а вона знову доганяла, обсипала снігом. -Як нам добре разом, правда…, - помітила. - Ми з тобою щасливі, адже так ?- запитала, зазирнула в очі і пішла швидше. Вона піймала його погляд, він протягнув руку, горів бажанням обійняти її та вона прискорила ходу, йшла попереду. Ліс залишався позаду, було чути гул машин. Люба зупинилася, - От і все ми вже майже біля траси, лишилося, ще два кілометри. - Так ,берізко моя і часу бути разом все менше, - помітив він зажурено. Попереду не переоране поле, довга стежка тягнулася стрічкою по стерні, яка де - не - де виглядала з під снігу. Замовкли обоє, кожен думав про своє. Люба думала, ну от, це точно їду востаннє, це ж треба пертися стільки кілометрів та й ще майже два дні в дорозі, а потім чужі люди, різні забаганки і все це, по чотирнадцять, чи по шістнадцять годин. Звичайно краще б було поніжитися в ліжку … В поцілунках розтати, як сніг на долоні, відчути серцебиття Миколи, потрапити в його ніжні обійми, як влітку на сіннику… Ох життя, життя, чому буває так, комусь все відразу, а комусь треба перейти, через труднощі, через випробування. Здається він не помітив моєї тривоги, як мені це все надоїло, бо вже б напевно переконав не їхати, то добре, треба, ще один раз і все, бо треба гроші. Микола ж думав, невже їй не набридло бути на чужині? А можливо там хтось є? Дивився вдалину, а сам подумки тільки з нею, хотілося закрити очі і через декілька хвилин бути в її обіймах, на своєму ж весіллі. Вже зовсім сіріло небо. Наближався вечір… Зимова посадка стояла білою стіною, за нею пролягали залізничні колії і невеличка будівля станції. Вони, взявшись за руки, перейшли колії , сумні погляди і зітхання ... Дівчина тримала в руках квиток, який щойно купив Микола і неначе приховувала обличчя. Все відверталася в сторону, а він брав за плече, повертав до себе, намагався подивитися на неї, заглянути в очі. На платформі стояло декілька пасажирів з торбами, як завжди, в цю пору, їхали на вечірній базар в місто. Дизель - поїзд під`їжджав на станцію. Микола припав устами до її уст, не відпускав, хтось дивився і усміхався. Він відчув на своїй щоці її сльозу, -Я кохаю тебе чуєш, я чекаю тебе чуєш…Ти дала слово, це востаннє. Я вірю тобі! Я вірю, ми будемо разом! Поцілувала його в уста, поправила йому шапку, зазирнула в сумні очі і швидко заскочила в вагон.. Провідниця взяла сумку, яку він подав і з заздрістю дивилася, то на неї, то на нього. Всміхалася, напевно пригадала себе в такі роки, ох молодість, як добре, що є таке кохання… Тремтіли сльози на її віях, - Миколо! Я зателефоную, обережно по дорозі, бо ж дуже слизько! Провідниця закривала двері, а Люба витирала хустинкою сльози, які котилися, як горошини. Він дивився вслід, дизель – поїзд набирав швидкість, на душі було гидко і пусто… Ті, останні слова, що вона сказала, вселяли надію, що він їй потрібен…. Та надія, як промінь сонця зігрівала серце… Грудень 2017р

ID: 767606
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.12.2017 09:24:10
© дата внесення змiн: 23.12.2017 09:51:45
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 18 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, dashavsky, Надія Башинська, Ганна Верес, Світлая (Світлана Пирогова)
Прочитаний усіма відвідувачами (351)
В тому числі авторами сайту (35) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 04.02.2018 - 03:56
Сподобалась ця розповідь. Натхнення вам ! flo19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! О! Олю,бачу не спали пів ночі,а ми з чоловіком минулі дві ночі,як сови. Був місяць вповні,то напевно теж має значення.
Вдячна,що підтримуєте мене,підіймаєте настрій.
Всього найкращого Вам! Основне здоров*я та щоб мир вже врешті настав.Успіхів і натхнення Вам! 21 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
Наташа Марос, 30.01.2018 - 09:18
31 32 Я так переживала за кінцівку... 16 16 Але... дякувати Богу - все буде добре, хай все буде добре!!! flo31 flo12 flo12 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наташа Марос, 01.01.1970 - 03:00
Я теж так гадаю,хай все буде добре!Щиро дякую Вам!
Рада,що завітали.21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 20.01.2018 - 21:04
12 12 16 16 Гарний твір, життєвий.
Багатьом моїм знайомим скалічили заробітки життя. 19 21 22 22 girl_sigh good flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Надійко!Нажаль так...Рада,що завітали.
Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
Одна насолода читати таку прозу. 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! З Новим роком Вас!!! 21 give_rose give_rose give_rose
 
Ірин Ка, 30.12.2017 - 08:28
Цікаво і реалістично, вмієте захопити читача! 12 12 12 16 smile
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
Дуже чудова історія. Щасти Вам! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
dashavsky, 25.12.2017 - 10:14
12 Дуже гарна і цікава історія. 16 give_rose flo06 friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 24.12.2017 - 21:39
Гарна, така сердечна історія... Як завжди, тримала у напруженні до останнього слова.. 12 12 12 16 16 flo06 flo06 flo06 flo36 42 16 43
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
Дуже гарна проза Ніночко!!! 12 12 12 Зачиталася!!! Удачі вам дорога!!! 16 16 16 flo26 icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Танічко!Рада,що сподобалася.
Хай зимові дні приносять в світлину радість ,мир і щастя!21 22 22 give_rose
 
Капелька, 23.12.2017 - 22:56
Хвилювався увесь розказ.алє дякую-вони з вірою, надією і любовію.Тож зустрінуться і все у них буде добре. 12 16 16 flo06 42 flo06 43 flo06 39 friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаєте твори. Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose
 
росава, 23.12.2017 - 21:33
Читабельно.Хочеться продовження! Удачі! give_rose 12 12 16 23 31
 
Ніна Незламна відповів на коментар росава, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Рада,що читаєте.Вихочете,ще чогось з продовженням.Будь ласка"Повернення шкільного кохання",або ж "Хто ж вона хто",якщо хочете є і інші теми ,запрошую,буду рада,якщо будете читати.Гадаю не пошкодуєте.
Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Микола Холодов, 23.12.2017 - 19:35
12 12 12 Гарний твір!!! give_rose 22 22 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Холодов, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
Надія Башинська, 23.12.2017 - 14:24
23 16 23 16 23 ДУЖЕ ГАРНО ВАМ ВДАЄТЬСЯ, НІНО! ny5
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Башинська, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Надю за теплий відгук! Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose
 
Ганна Верес, 23.12.2017 - 13:35
Ніночко, Ви талановита прозаїк.
Беру.
Загляньте у гостьову книгу. 12 12 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Аню!Хай всі свята принесуть нам радість! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
12 give_rose give_rose Це реалії нашого часу...
Багатьом приходиться їхати на заробітки, щоб прогодуватися. На жаль...
Твір чудовий! Ви гарно передали почуття героїв, Ніно! 32 31 16 31
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлана Семенюк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Світланочко! 21 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори