Село мене навчило всього,
В селі такого не було…
Я поклянуся перед Богом,
Хіба б не знало в нас село…
Косити вмів, ходив за плугом,
Копав город, корову пас.
Коли матуся у недузі,
Доїв корову і не раз.
Товк на Різдво кутю у ступі,
Збирав на полі колоски.
Сушив щорік квітки із липи,
Колов пеньки, згрібав тріски.
Посуду мив, навчивсь варити,
Батькам перечити не смів,
Не міг щось проти говорити,
Що наварив, то те і їв.
А вони зранку і до ночі,
Горбатіли було в полях.
Боліло тіло їх, а очі,
Здавались теж у мозолях.
Як приїжджали хлопці з міста,
Нас називали – селюки.
Їх мова нам була не чиста,
Від них ми знали матюки.
Зате тепер пишаюсь, друзі,
Що із села, що я селюк.
Зроблю усе я без ілюзій,
Що попаде мені до рук.
Написали все, як було. При Радянській владі городян на підсвідомому рівні налаштовували проти селян. Селяни були наче б другим сортом. Наче б прямо ніхто нікому цього не говорив. Але були такі приказки на кшталт (хорошо в краю родном пахнет сеном і гов..м). Добре, що зараз всі грані стираються. І до селян ставляться з повагою. І лише в селі душа відпочиває в єднанні з природою. Прекрасний вірш Ви написали. Ви дуже талановита людина. А те, що Ви ще й все вмієте робити, то Вам ціни немає. В мене такий чоловік. Немає такого, щоб йому було не під силу. І я завжди з ним, як за кам'яною стіною. І вдячна за це йому і долі.
СЕЛЮК відповів на коментар laura1, 23.12.2017 - 20:48
Я просто радий, що виріс у селі і тим дуже пишаюсь! Дякую!