де плазма кадить небосхил
малює фрески крипти неба
царю світил, я прошу сил
не марити вночі про тебе
де диск солярний догорів
в заграві утворивши ербу
лунає спів, не чутно слів
то вітер сповідає вербу
відлунням вторує йому
моя спокутна тиха пісня
усупереч всьому прийму
тебе, любов моя запізня
з мого склепіння зі сплетінь
артерій, капілярів, нервів
сонць серпокрилих мерехтінь
несе чуття до міста левів
вони лежать частіш без крил
закуті в мармурі і гіпсі
чому туди? тому що ти
сьогодні знов мені наснився
скурив з руки чад гіркоти
пекельний фіміам дурману
тепер думки - мої кати
шаманять парою туману
і вкотре в бдінні вечорів
в храмині, чиї ґрати - ребра
зорею мрів і серце грів
той спогад, що забути треба
у ньому світлий образ твій
що у душі зіткався з плоті
омано мрій, мій сум розвій
допоки ладан ще не попіл!
та я відкину каяття
тебе плекатиму в молитві
усе життя отак здаля
лишається лише любити
Емоційно витримано. Дуже зачепив ваш вірш.
Це в мені пульсує. Вірш і Він. Він у віршах.
