Акрові́рш(грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок) — твір комбінаторної поезії, вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення.
У вірші В. Самійленка «Україна» початкові літери рядків складають слово Україна:
У мене є одно кохання,
Котре не зраджу я вовік;
Росло воно не день, не рік,
А ізо мною виростало
І квіткою рясною стало…
Не одцвіте моє кохання,
А буде в серці до сконання.
Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовнїй «Еклозі» Г. Чуя). Значна частина акровіршів українських поетів доби бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках «Аполлонова лютня. Київські поети XVII—XVIII ст.» (Київ, 1982), «Українська література XVII ст.» (Київ, 1987) та інші. У XIX ст. чимало оригінальних акровіршів створив Леонід Глібов. Наприклад, його вірш «Буря»:
Хуртовина скажена в'ється в полі.
Аж свище вітер. Вже нема доріг.
Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг,
Жадання повний вдома буть, — ніколи!
Инакше, як до хаоса сваволі,
Вести не може божевільний сніг.
Елегій чарівних та знання любих втіх
Уже не знати нам у сніговім околі.
Кривавий розіп'явсь над світом смог,
Розпуста з голодом ведуть танок…
А нам?.. Чи жде нас де краси країна?
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
«Надії промінь я — не труп, не тінь,
А край краси і правди — Україна!»
Наталія Науменко стверджує, що існує три типи акровірша:
1. Акровірш-ключ: читається за першими літерами; текст у концентрованому вигляді виражає зміст твору і, за авторським задумом, його повинен помітити кожен читач. Окремий випадок такого рішення – вірш-загадка з розгадкою в перших літерах і першим (або останнім) рядком, кодованим у вірші. Наприклад, акровірш Леоніда Глібова «Хто вони?»:
Гордовиті городяне,
Роботящії селяне
Однаково люблять їх.
Шапку скине, хто зустріне,
Є багато — щастя плине
На розумних і дурних.
Як їх в світі не любити?
Тільки з ними добре жити,
А без них ні в сих ні в тих.
2. Акровірш-присвята – читається за першими літерами; текст називає його адресата. Часто цей адресат зазначений у тексті іншим способом (у назві, в епіграфі, прямо у творі), іноді інших указівок немає, тоді посвята помітна лише дуже уважному або підготовленому читачеві. Наприклад, вірш М. Гумільова «Акростих (Ангел лег у края небосклона)»:
Ангел лег у края небосклона,
Наклоняясь, удивлялся безднам.
Новый мир был темным и беззвездным.
Ад молчал. Не слышалось ни стона.
Алой крови робкое биенье,
Хрупких рук испуг и содроганье,
Миру снов досталось в обладанье
Ангела святое отраженье.
Тесно в мире! Пусть живет, мечтая
О любви, о грусти и о тени,
В сумраке предвечном открывая
Азбуку своих же откровений.
3. Акровірш-шифр – читається за першими літерами. Його текст не має прямого стосунку до змісту вірша та вводить у поезію нову, побічну інформацію. Часто такий тип акровірша використовують як засіб, щоб обійти цензурні чи інші заборони, а в більш повсякденному вимірі – як елемент дитячої гри «у шпигунів».
