Зимі співаємо осанну
Вже січень осінь обіймав вітрами,
І ніжно шепотів, чатуючи у брами.
-Немає, сестро, сварки поміж нами.
Просив її настирно, умовляв :
«Мій час прийшов ,на що тобі вінець,
Кінець правління і твій день останній,
Між нами сварку знов не затівай,
Земля давно чекає на морози ранні.
Повірь мені, словам довіру май,
Зима порошами закриє твою рану.»
В вмовлянні січень слів багато знав,
З вітрами снів навіяв, та туману,
В той час з корони жовтий лист зривав ,
Та з вітром слав зимі в піснях осанну.
якую щиро.
